Чи шкідливо давати немовляті «виплакатися»: що показало дослідження психологів

Метод «дати дити­ні випла­ка­ти­ся» давно викли­кає супе­ре­чки серед батьків і фахів­ців із дитя­чої пси­хо­ло­гії. Одні вва­жа­ють, що плач немов­ля­ти потрі­бно негай­но при­пи­ня­ти, щоб змі­цни­ти емо­цій­ний зв’язок із батька­ми. Інші пере­ко­на­ні, що іноді варто заче­ка­ти кіль­ка хви­лин — це допо­ма­гає дити­ні навчи­ти­ся само­стій­но заспокоюватися.

Нове дослі­дже­н­ня пси­хо­ло­гів пока­за­ло, що пері­о­ди­чна затрим­ка реа­кції на плач немов­ля­ти не шко­дить його емо­цій­но­му роз­ви­тку і не руй­нує прив’язаність до матері.

Чому метод «виплакатися» викликає суперечки

У дитя­чій пси­хо­ло­гії існу­ють різні під­хо­ди до того, як батькам реа­гу­ва­ти на плач немовляти.

Теорія прив’язаності ствер­джує, що швид­ке реа­гу­ва­н­ня на плач допо­ма­гає малю­ку від­чу­ва­ти без­пе­ку та фор­мує міцний емо­цій­ний зв’язок із батька­ми. Коли дити­ну регу­ляр­но заспо­ко­ю­ють, вона вчи­ться дові­ря­ти доро­слим і легше справ­ля­є­ться зі стре­сом у майбутньому.

Водночас деякі фахів­ці вва­жа­ють, що мит­тє­ва реа­кція на кожен плач може при­зве­сти до того, що дити­на часті­ше пла­ка­ти­ме, щоб при­вер­ну­ти увагу. Якщо ж іноді дати немов­ля­ті трохи часу, воно посту­по­во роз­ви­ває нави­чки самозаспокоєння.

Саме через ці супе­ре­чно­сті пси­хо­ло­ги вирі­ши­ли пере­ві­ри­ти, чи справ­ді цей під­хід може впли­ва­ти на роз­ви­ток дитини.

Як проходило дослідження

Дослідники Айтен Більгін із Університету Ворика та Дітер Волке про­ве­ли дов­го­три­ва­ле спо­сте­ре­же­н­ня за 178 немов­ля­та­ми та їхні­ми мате­ря­ми. Спостереження три­ва­ло від наро­дже­н­ня дітей до віку 18 місяців.

У дослі­джен­ні брали участь різні групи дітей, зокре­ма немов­ля­та з нор­маль­ною вагою, перед­ча­сно наро­дже­ні та діти з низь­кою масою тіла. Матері регу­ляр­но пові­дом­ля­ли, як часто плаче їхня дити­на, скіль­ки три­ває плач і чи дозво­ля­ють вони іноді малю­ко­ві попла­ка­ти перед тим, як втрутитися.

Коли дітям випов­ни­ло­ся пів­то­ра року, пси­хо­ло­ги оці­ни­ли рівень прив’язаності до мате­рі за допо­мо­гою спе­ці­аль­но­го тесту. У ньому дити­ну на коро­ткий час зали­ша­ють без мате­рі, а потім спо­сте­рі­га­ють за її реа­кці­єю під час повер­не­н­ня батьків.

Що показали результати

Результати дослі­дже­н­ня пока­за­ли, що немов­ля­та, яким іноді дозво­ля­ли трохи попла­ка­ти, не мали про­блем із фор­му­ва­н­ням прив’язаності або пове­дін­ко­вим роз­ви­тком у віці 18 місяців.

Більше того, у деяких випад­ках діти, яким батьки іноді дава­ли час на само­за­спо­ко­є­н­ня, пла­ка­ли менше у віці трьох міся­ців. Це може озна­ча­ти, що посту­по­во вони навча­ю­ться справ­ля­ти­ся з емо­ці­я­ми самостійно.

Дослідники під­кре­слю­ють, що біль­шість батьків інту­ї­тив­но під­ла­што­ву­ю­ться під потре­би своєї дити­ни. Коротка пауза перед тим, як заспо­ко­ї­ти малю­ка, може допо­мог­ти роз­ви­ва­ти нави­чки само­ре­гу­ля­ції і водно­час не впли­ває нега­тив­но на емо­цій­ний зв’язок із батьками.

Чому дослідження викликало дискусії

Після публі­ка­ції резуль­та­тів деякі екс­пер­ти висло­ви­ли зане­по­ко­є­н­ня. Вони при­пу­сти­ли, що ігно­ру­ва­н­ня плачу може під­ви­щу­ва­ти рівень стре­су у немов­лят і потен­цій­но впли­ва­ти на роз­ви­ток мозку.

Однак авто­ри дослі­дже­н­ня поясни­ли, що їхня робо­та не закли­кає батьків ігно­ру­ва­ти плач дити­ни. Йдеться лише про те, що коро­тка затрим­ка перед реа­кці­єю не пока­за­ла нега­тив­них наслід­ків для розвитку.

Крім того, про­во­ди­ти екс­пе­ри­мен­ти, у яких батьків зму­шу­ва­ли б дотри­му­ва­ти­ся кон­кре­тної моде­лі вихо­ва­н­ня, було б нее­ти­чно. Саме тому дослі­дже­н­ня про­во­ди­ло­ся у фор­ма­ті дов­го­три­ва­ло­го спостереження.

Що це означає для батьків

Головний висно­вок дослі­дни­ків поля­гає в тому, що клю­чо­ву роль віді­грає не окре­мий метод вихо­ва­н­ня, а загаль­на тур­бо­та про дитину.

Якщо батьки ува­жні до потреб немов­ля­ти, реа­гу­ють на його сигна­ли та забез­пе­чу­ють від­чу­т­тя без­пе­ки, коро­тка пауза перед тим, як заспо­ко­ї­ти малю­ка, не шко­дить фор­му­ван­ню прив’язаності.

Інакше кажу­чи, сам факт того, що дити­на іноді трохи плаче, не озна­чає пси­хо­ло­гі­чної шкоди. Для здо­ро­во­го роз­ви­тку важли­во, щоб у пов­сяк­ден­но­му житті дити­на від­чу­ва­ла під­трим­ку, увагу та емо­цій­ний кон­такт із батьками.