Як мультфільми впливають на дитячу психіку

Кожен із нас колись був дити­ною, яка з від­кри­тим ротом диви­ла­ся «Ну, постри­вай!» або «Тома і Джеррі». І хоч часи змі­ни­ли­ся, екран­на магія ніку­ди не зни­кла. Просто замість «П’ятачка» — «Свинка Пеппа», замість «Льоліка і Боліка» — «Щенячий патруль». Діти зали­па­ють, повто­рю­ють, циту­ють і хочуть бачи­ти улю­бле­ні муль­ти­ки ще і ще. Але чому?

Відповідь не в кольо­ро­вих піксе­лях. А в чомусь зна­чно глибшому.

Дитина й мультик: коротка історія великої любові

Дітям подо­ба­є­ться те, що зро­зумі­ло, яскра­во й каз­ко­во. Уяви: ти тіль­ки-но при­йшов у цей світ, усе нове, трохи стра­шне і вза­га­лі — незро­зумі­ле. А тут — муль­тик. Там кожна дія має сенс, кожен герой вико­нує роль, а добро зав­жди перемагає.

Що при­тя­гує дітей до мультфільмів:

• Чітке роз­ді­ле­н­ня добра і зла (при­найм­ні в кла­си­чних мультах);
• Виразні емо­ції геро­їв — не треба здо­га­ду­ва­тись, хто обра­же­ний, а хто радіє;
• Багато кольо­ру, дина­мі­ки, звуків;
• Повторюваність — діти люблять знати, що буде далі. Це ство­рює від­чу­т­тя контролю.

Мультфільм — це той самий світ, тіль­ки про­сті­ший, яскра­ві­ший і контрольованіший.

Фантазія — головний герой дитячої свідомості

Мозок дити­ни букваль­но живе у фан­та­зії. Щоб краще пізна­ти реаль­ний світ, дити­на про­жи­ває вига­да­ний. І муль­тфіль­ми — це іде­аль­ний тре­на­жер для такої уяви.

Психологи кажуть: саме фан­та­зія допо­ма­гає дітям розу­мі­ти, що таке дру­жба, спів­чу­т­тя, зрада чи пере­мо­га. Усе це вони спер­шу бачать у муль­ти­ках, а вже потім — у житті.

Мультфільми роз­ви­ва­ють:

• уяву (яка зго­дом стане кри­ти­чним мисленням);
• емо­цій­ну реа­кцію на події;
• соці­аль­ні моде­лі поведінки;
• зда­тність «при­мі­ря­ти» різні ролі (герой, злий геній, чарівник).

Не дарма дити­на може по сто разів про­си­ти один і той самий муль­тик — вона таким чином пере­трав­лює інформацію.

Чому сучасні мультики — не ті, що раніше (і це нормально)

Сьогоднішні муль­ти­ки — це вже не тіль­ки про про­сту казку. Тут і мораль буває роз­ми­та, і гумор адре­со­ва­ний не лише дітям, а й батькам, які див­ля­ться поруч. З’явились мікро­істо­рії про мен­таль­не здоров’я, еко­ло­гію, емо­цій­ний інтелект.

Мультфільми вже не роз­ді­ля­ють світ на чорне і біле — і це добре. Світ став скла­дні­шим, і діти вча­ться бачи­ти напів­то­ни. Але саме тому батькам важли­во філь­тру­ва­ти кон­тент: не все, що яскра­ве і в трен­ді, кори­сне для 3‑річного глядача.

Чи шкідливо це все? Де межа?

Звісно, дити­на не повин­на про­во­ди­ти весь день із план­ше­том у руках. І тут усе про­сто: муль­ти­ки — не замі­на спіл­ку­ван­ню, грі, дослі­джен­ню світу. Це — дода­ток. Смачна при­пра­ва, а не основ­на страва.

Ознаки, що дити­на диви­ться біль­ше, ніж потрібно:

1. Не хоче грати, лише дивитись.
2. Імітує тіль­ки пер­со­на­жів, а не при­ду­мує свої історії.
3. Стає надто збу­дже­ною або агре­сив­ною після мультика.

Рішення — баланс. Усе, як у доро­сло­му житті.

Мультфільми — це дзер­ка­ло, у яке диви­ться дити­на. І бачить там части­ну себе, части­ну мрії, части­ну світу. Не варто забо­ро­ня­ти, боя­тись чи вла­што­ву­ва­ти хре­сто­вий похід проти муль­тфиль­мів. Краще — диви­тись разом, гово­ри­ти про поба­че­не, комен­ту­ва­ти, ста­ви­ти запи­та­н­ня. Бо в тако­му фор­ма­ті навіть «Пінгвін Пороро» може стати при­во­дом для гли­бо­кої розмови.