Люди кам’яного віку були ще тими моряками: експеримент японців

Що, якби я ска­зав, що ще деся­тки тисяч років тому люди не про­сто сиді­ли в пече­рах і точи­ли списа, а й вихо­ди­ли в справ­жні мор­ські при­го­ди? І не на гумо­вих чов­нах з мото­ром, а на важе­зних дерев’яних каное, зро­бле­них кам’яними соки­ра­ми. Звучить як фан­та­сти­ка, але япон­ські архе­о­ло­ги вирі­ши­ли пере­ві­ри­ти це на собі — і пере­плив­ли біль­ше 100 км від­кри­тим океаном.

Човен, камінь і п’ятеро безстрашних

Усе поча­ло­ся з про­сто­го, але боже­віль­но­го запи­та­н­ня: як люди в епоху палео­лі­ту могли діста­ти­ся до остро­вів Рюкю, якщо до них понад 100 км по воді? І це не про­сто води­чка нав­ко­ло — це Куросіо, одна з най­по­ту­жні­ших течій на пла­не­ті. Типу «Гольфстріму», тіль­ки ще зліша.

Команда на чолі з антро­по­ло­гом Юсукє Кайфу з Токійського уні­вер­си­те­ту вирі­ши­ла не гада­ти, а пере­ві­ри­ти. Вони збу­ду­ва­ли каное дов­жи­ною 7,5 метра — про­сто видов­ба­ли з япон­сько­го кедра, обпе­кли все­ре­ди­ні, і все це — кам’яними інстру­мен­та­ми, як у кам’яному віці. Ніяких цвя­хів, ніяких моторів.

У човен сіли п’ятеро добро­воль­ців. Без ком­па­са. Без GPS. І пішли боро­ти­ся з океаном.

Виживемо або ні: 45 годин греблі

Плавання поча­лось з Тайваню, точні­ше — від його узбе­реж­жя, непо­да­лік регіо­ну Тароко. Метою був острів Йонаґуні — най­за­хі­дні­ша точка архі­пе­ла­гу Рюкю. Відстань — 110 кіло­ме­трів. Це при­бли­зно як з Києва до Черкас, тіль­ки гре­беш без зупин­ки та по хвилях.

Під час екс­пе­ди­ції коман­да про­ве­ла в морі 45 годин. Без наві­га­ції, під палю­чим сон­цем, проти течій і хвиль. І це без Red Bull та Spotify. Просто палео­лі­ти­чне вижи­ва­н­ня в пря­мо­му ефірі.

Вони вижи­ли. Вони доплив­ли. І тим самим дове­ли, що поді­бна подо­рож була ціл­ком реаль­ною навіть 30 – 50 тисяч років тому.

Що нам каже археологія і здоровий глузд

Чому це важли­во? Бо бага­то хто досі уяв­ляє палео­літ як час «тупих неан­дер­таль­ців» з кий­ка­ми. Але факт у тому, що навіть у ті часи люди могли буду­ва­ти водо­транс­пор­та­бель­ні кон­стру­кції, орі­єн­ту­ва­ти­ся за течі­я­ми, вітром, поло­же­н­ням зірок, пта­ха­ми — без будь-яких інструментів.

А ще — об’єднуватися в коман­ди, пла­ну­ва­ти подо­ро­жі, запам’ятовувати тра­є­кто­рії. Це все гово­рить про дуже навіть роз­ви­не­не мисле­н­ня. От вам і «при­мі­тив­на епоха».

До речі, дослі­дни­ки також при­пу­ска­ють, що мігра­ція до Рюкю могла від­бу­ва­тись із Тароко — регіо­ну на Тайвані, що зна­чно ближ­че до Йонаґуні. Але й там дове­ло­ся б греб­ти не менше 30 – 40 км. Все одно неаби­який виклик.

Що потрібно, щоб переплисти океан у стилі палеоліту?

Якщо раптом захо­че­те повто­ри­ти їхній екс­пе­ри­мент (що ми не ради­мо), ось коро­ткий спи­сок, що вам знадобиться:

• 1 стов­бур япон­сько­го кедра — або хоча б щось схоже;
• кам’яні інстру­мен­ти, які дове­де­ться зро­би­ти вручну;
• коман­да з п’яти боже­віль­них друзів;
• повна від­су­тність мото­ра, наві­га­то­ра, ком­па­са й аде­ква­тної страховки;
• бага­то сил, тер­пі­н­ня і любов до історії.

Сучасна архе­о­ло­гія не лише копає мину­ле, а й про­жи­ває його — буквально.

І що тепер — всі у море?

Цей екс­пе­ри­мент — не про­сто «при­кол». Це ще один доказ, що наші пред­ки були зна­чно кру­ті­ши­ми, ніж ми зви­кли дума­ти. У них не було смар­тфо­нів, але була уява, воля, витри­ва­лість і тяга до пригод.

Якщо в часи кам’яного віку люди були зда­тні подо­ла­ти океан на дерев’яному човні — може й ми зда­тні на трохи біль­ше, ніж здається?