Волохаті зловмисники: шмелі, які прикидаються бджолами і варять свій мед

Попри свою зов­ні­шність, що трохи нага­дує літа­ю­чо­го ведме­ди­ка, шміль — не про­сто милий пухна­стик. Це ефе­ктив­на і витри­ва­ла запи­лю­валь­на маши­на. Він почи­нає свій день ще до сходу сонця, пра­цює з 4 – 5 ранку до само­го вечо­ра, у той час як зви­чай­на бджо­ла ще розі­грі­ває м’язи. У шмеля вбу­до­ва­на систе­ма тер­мо­ре­гу­ля­ції — він ско­ро­чує м’язи, щоб зігрі­ти­ся, а під час спеки капає собі воду на голову.

Їхній хобо­ток дов­ший, ніж у бджіл, тому шмелі легко запи­лю­ють квіти з гли­бо­ки­ми чаше­чка­ми — напри­клад, коню­ши­ну чи люцер­ну. А якщо до некта­ру важко діста­ти­ся — шміль про­сто про­ку­сить осно­ву кві­тки. Це не надто еле­ган­тно, зате ефе­ктив­но. Саме тому в при­ро­ді шмелі та бджо­ли існу­ють у своє­рі­дно­му сим­біо­зі: кожен бере на себе свою части­ну роботи.

Крихітне королівство з великим серцем

На від­мі­ну від бджо­ли­них мега­по­лі­сів на тися­чі мешкан­ців, шме­ли­ні коло­нії — це радше ком­па­ктні посе­ле­н­ня. У типо­во­му гні­зді живе від 50 до 200 осо­бин. Сезон їхньо­го існу­ва­н­ня три­ває лише одне літо. У серці гні­зда коро­ле­ва ство­рює вос­ко­вий «медо­вий гор­щик», у якому збе­рі­га­є­ться нектар на чор­ний день.

У шме­лів немає кла­си­чних сот, як у бджіл. Їхні личин­ки роз­ви­ва­ю­ться в загаль­но­му сере­до­ви­щі — так зва­но­му «личи­но­чни­ку». Згодом моло­ді осо­би­ни ство­рю­ють шов­ко­ві коко­ни й почи­на­ють ізо­лю­ва­ти­ся один від одно­го. Деякі поро­жні коко­ни запов­ню­ю­ться медом або пиль­цею — для піджив­ле­н­ня нових поколінь.

Мед від шмеля: рідкісний, солодкий і потенційно небезпечний

Шмелі не запа­са­ють мед у про­ми­сло­вих мас­шта­бах. Вони виго­тов­ля­ють лише стіль­ки, скіль­ки потрі­бно для хар­чу­ва­н­ня личи­нок. Збір цього меду — скла­дне зав­да­н­ня: потрі­бна піпе­тка або шприц. З одно­го гні­зда вда­є­ться отри­ма­ти всьо­го 1 – 2 склян­ки про­ду­кту. Проте саме це робить його таким унікальним.

Шмелиний мед має менш вира­же­ний аро­мат, зате осо­бли­ву текс­ту­ру та при­смак пиль­ці. Його рідко можна ску­шту­ва­ти, але кажуть, що саме з нього вихо­дить одна з най­кра­щих медовух.

Однак є нюанс: шмелі можуть зби­ра­ти нектар із рослин, яких уни­ка­ють бджо­ли — напри­клад, багуль­ни­ка. У тако­му випад­ку мед може вияви­ти­ся токси­чним або навіть викли­ка­ти галю­ци­на­ції. На самих шме­лів це не впли­ває, але для люди­ни ризик очевидний.

Шміль у бджолиному вулику

Найдивніше, що іноді шмелі нама­га­ю­ться вли­ти­ся до бджо­ли­ної роди­ни. Це тра­пля­є­ться напри­кін­ці літа, коли ночі ста­ють холо­дні­ши­ми. Шмелі хова­ю­ться у вули­ках і навіть імі­ту­ють пове­дін­ку бджіл. Поки пасі­чник не від­криє рамку, він може й не помі­ти­ти цього гігант­сько­го «гостя». Деякі шмелі пово­дя­ться як тру­тні — нама­га­ю­ться при­ли­пну­ти до рамки. Якщо шміль про­вів у вули­ку доста­тньо часу, його запах ада­пту­є­ться, і бджо­ли не помі­ча­ють підміни.

Чому шмелів утримують на фермах

Попри мізер­ну кіль­кість меду, шме­лів все ж виро­щу­ють. Щоправда, не для меду, а для запи­ле­н­ня. Із 1990‑х років фер­ме­ри поча­ли актив­но вико­ри­сто­ву­ва­ти шме­лів як надій­них запи­лю­ва­чів для тепли­чних куль­тур — напри­клад, помі­до­рів. Ці воло­ха­ті пра­ців­ни­ки ефе­ктив­ні, витри­ва­лі й не вима­га­ють постій­ної уваги.

5 фактів про шмелів, які вас здивують

• У шмеля спе­ці­аль­ні «коши­ки» на задніх лапках для пильці
• Їхній робо­чий день три­ває до 18 годин
• Можуть імі­ту­ва­ти пове­дін­ку бджіл
• Не замер­за­ють зран­ку зав­дя­ки м’язовому обігріву
• Від шме­ли­но­го меду можуть бути галюцинації

Шмелі — це не про­сто пухна­сті бджо­ли­ні роди­чі. Їхній спо­сіб життя, зви­чки та навіть мед — абсо­лю­тно уні­каль­ні. Вони не виро­бля­ють тонн меду, але забез­пе­чу­ють вро­жай. Не буду­ють сот, але вихо­ву­ють нові поко­лі­н­ня. А іноді — навіть при­ки­да­ю­ться бджо­ла­ми. Світ шме­лів вар­тий уваги — і, можли­во, обе­ре­жно­го ков­тка їхньо­го рід­кі­сно­го меду.