У горил — 63 жести: мова без слів

У Національному парку Уганди коман­да дослі­дни­ків про­ве­ла 8 міся­ців із каме­ра­ми в руках, зні­ма­ю­чи кому­ні­ка­цію диких горил. І отри­ма­ла шоку­ю­чий резуль­тат — 63 різних жести, які тва­ри­ни вико­ри­сто­ву­ють для спіл­ку­ва­н­ня. З них 15 вияви­ли­ся абсо­лю­тно нови­ми — наука ще не бачи­ла таких у жодно­го виду приматів.

Це не випад­ко­ві рухи лапою. Горили сві­до­мо вико­ри­сто­ву­ють жести: щоб покли­ка­ти до гри, дати зро­зу­мі­ти, що хтось дра­тує, чи пере­да­ти щось на кшталт «від­че­пи­ся». Словом, при­ро­дна вер­сія мови жестів — без шкіль­ної гра­ма­ти­ки, але з реаль­ним змістом.

Хто як «розмовляє» серед приматів

Цікаво, що з усьо­го цього набо­ру най­більш актив­ни­ми були всьо­го 16 жестів, якими гори­ли кори­сту­ва­ли­ся в 70% випад­ків. Решта — рід­кі­сні, кон­текс­тні, схожі на «слова для осо­бли­вих ситу­а­цій». А ще вияви­лось: моло­ді самці — справ­жні бала­ку­ни, вони жести­ку­лю­ють біль­ше, ніж самки. У доро­слих — усе нав­па­ки: самки вира­зні­ші в рухах, ніж самці.

Ще один ціка­вий момент — гори­ли в дикій при­ро­ді жести­ку­лю­ють по-різно­му зале­жно від ситу­а­ції: це може бути гра, кон­флікт або флірт. А от у зоо­пар­ках понад 70% жестів пов’язані з ігра­ми. Що гово­рить нам: кон­текст життя дуже впли­ває на мову.

Історія Коко: горила, яка думала, як людина

Якщо ти ще не чув про Коко, зна­йом­ся з леген­дою ето­ло­гії. Ця гори­ла жила в США, вивча­ла аме­ри­кан­ську мову жестів і осво­ї­ла понад 1000 жестів. Її слов­ни­ко­вий запас англій­ських слів сягав 2000. Вона не про­сто копі­ю­ва­ла — вико­ри­сто­ву­ва­ла жести сві­до­мо, опи­су­ю­чи емо­ції, реа­кції, навіть філософствувала.

Її IQ оці­ню­ва­ли на рівні 70 – 95 балів — це як у дити­ни 3 – 4 років. І це не пере­біль­ше­н­ня: Коко могла пока­за­ти сум, уяву, страх. Якось вона поба­чи­ла коня з вуди­ла­ми і пока­за­ла: «кінь сум­ний». А коли інша гори­ла йшла мити­ся у ванні — Коко від­ре­а­гу­ва­ла: «я там пла­ка­ти». У неї навіть були улю­бле­ні коти — справ­жні дома­шні улюбленці.

А що інші тварини?

Звісно, гори­ли — не єдині, хто «роз­мов­ляє». Собаки, дель­фі­ни, навіть кішки вико­ри­сто­ву­ють жести, звуки та інто­на­цію, щоб доне­сти інфор­ма­цію. Дельфіни, напри­клад, мають цілу систе­му зву­ко­вих сигна­лів, що фун­кціо­ну­ють як мова — з інто­на­ці­єю, емо­ці­я­ми та змістом.

Цілком можли­во, що вже в най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му шту­чний інте­лект навчи­ться пере­кла­да­ти гав­кіт або няв­ча­н­ня у зро­зумі­лі люд­ські фрази. І ми змо­же­мо запи­та­ти у пса: «Що ти зараз хочеш?» — і отри­ма­ти відповідь.

Що спільного з людьми (і чому це важливо)

Це все зму­шує по-ново­му поди­ви­тись на саму ідею мови. Можливо, жести — це більш уні­вер­саль­на кому­ні­ка­ція, ніж слова. Уяви себе на без­лю­дно­му остро­ві або в іншій куль­ту­рі, де ти не розу­мі­єш мови. Що зали­ша­є­ться? Жести. І це працює.

Це також під­твер­джує думку: інте­лект фор­му­є­ться сере­до­ви­щем. Якщо тва­ри­на живе серед людей — вона тягне­ться до скла­дні­шо­го спіл­ку­ва­н­ня. Якщо люди­на росте без спіл­ку­ва­н­ня (фено­мен Мауглі) — назад її повер­ну­ти майже немо­жли­во. Усе закла­да­є­ться в дитинстві.

У горил є жести. У нас — слова. Але суть одна: усі розум­ні істо­ти хочуть бути почу­ти­ми. І якщо навіть тва­ри­ни ство­рю­ють «мову» з рухів, то, можли­во, варто краще слу­ха­ти тих, хто не гово­рить словами.

Наступного разу, коли твій кіт сяде на ноут­бук — поду­май, а раптом це сигнал? Або коли соба­ка погля­не так, ніби знає, що ти ска­зав. Можливо, тва­ри­ни не такі вже й «німі». Ми про­сто ще не навчи­ли­ся відповідати.