Нобелівська премія, яку дали за відкриття, що згодом поставили під сумнів

Нобелівська пре­мія вва­жа­є­ться одним із най­ви­щих визнань у науці. Проте навіть ця наго­ро­да не гаран­тує, що всі виснов­ки лау­ре­а­та витри­ма­ють пере­вір­ку часом. Іноді нові екс­пе­ри­мен­ти спро­сто­ву­ють поча­тко­ву гіпо­те­зу, а іноді метод, який колись вва­жа­ли пер­спе­ктив­ним, зго­дом визна­ють небез­пе­чним або неефе­ктив­ним. В істо­рії Нобелівської пре­мії є пока­зо­ві випад­ки, які нага­ду­ють: нау­ко­ві зна­н­ня не є незмін­ни­ми, а авто­ри­тет не може замі­ни­ти доказів.

Нобелівська премія за хибне пояснення раку

У 1926 році дан­ський лікар Йоганнес Фібігер отри­мав Нобелівську пре­мію з фізіо­ло­гії або меди­ци­ни за дослі­дже­н­ня, які, як він вва­жав, дово­ди­ли, що пара­зи­ти­чний черв’як може спри­чи­ня­ти рак шлун­ка в щурів. На той час це зда­ва­ло­ся важли­вим кро­ком до розу­мі­н­ня при­чин зло­які­сних пухлин.

Фібігер зара­жав лабо­ра­тор­них щурів нема­то­да­ми й спо­сте­рі­гав зміни в тка­ни­нах їхньо­го шлун­ка. Він інтер­пре­ту­вав ці зміни як зло­які­сні ново­утво­ре­н­ня. Ідея про те, що пара­зит може спри­чи­ня­ти рак, при­вер­ну­ла зна­чну увагу нау­ко­вої спіль­но­ти, адже від­кри­ва­ла потен­цій­но новий напрям дослі­джень онко­ло­гі­чних захворювань.

Однак подаль­ші дослі­дже­н­ня поста­ви­ли його виснов­ки під сум­нів. Зміни, які Фібігер вва­жав раком, не від­по­від­а­ли кри­те­рі­ям справ­жніх зло­які­сних пухлин. Імовірно, на резуль­та­ти екс­пе­ри­мен­тів впли­ва­ли інші чин­ни­ки, зокре­ма дефі­цит віта­мі­ну A в раціо­ні тва­рин. Зрештою цен­траль­не твер­дже­н­ня, за яке дослі­дник отри­мав наго­ро­ду, не витри­ма­ло нау­ко­вої перевірки.

Лоботомія: коли медичний метод виявився небезпечнішим, ніж вважали

У 1949 році пор­ту­галь­ський нев­ро­лог Антоніу Еґаш Моніш отри­мав Нобелівську пре­мію з фізіо­ло­гії або меди­ци­ни за від­кри­т­тя тера­пев­ти­чної цін­но­сті лей­ко­то­мії при пев­них пси­хі­чних роз­ла­дах. Ця опе­ра­ція перед­ба­ча­ла пере­ри­ва­н­ня нер­во­вих зв’язків у лобо­вих час­тках мозку. Згодом спо­рі­дне­ні про­це­ду­ри стали відо­ми­ми під назвою «лобо­то­мія».

У сере­ди­ні XX сто­лі­т­тя можли­во­сті пси­хі­а­трії були обме­же­ни­ми, а ефе­ктив­них мето­дів ліку­ва­н­ня бага­тьох тяж­ких роз­ла­дів бра­ку­ва­ло. Деякі ліка­рі пові­дом­ля­ли про полег­ше­н­ня окре­мих сим­пто­мів після опе­ра­ції, тому метод набув поши­ре­н­ня. Проте втру­ча­н­ня могло спри­чи­ня­ти незво­ро­тні зміни осо­би­сто­сті, когні­тив­ні пору­ше­н­ня та інші сер­йо­зні наслідки.

Цей випа­док не зов­сім тото­жний істо­рії Фібігера. Лоботомія справ­ді впли­ва­ла на робо­ту мозку, але її користь і ризи­ки оці­ню­ва­ли недо­ста­тньо ретель­но. З роз­ви­тком меди­ка­мен­то­зно­го ліку­ва­н­ня та пере­гля­дом меди­чних стан­дар­тів про­це­ду­ра посту­по­во втра­ти­ла своє місце в психіатрії.

Чи може Нобелівський комітет помилятися?

Нобелівський комі­тет оці­нює нау­ко­ві дося­гне­н­ня на осно­ві дока­зів, досту­пних на момент ухва­ле­н­ня ріше­н­ня. Згодом нові мето­ди дослі­дже­н­ня можуть вияви­ти помил­ки в поча­тко­вих виснов­ках або пока­за­ти, що пев­ний метод має зна­чно біль­ше обме­жень, ніж вва­жа­ли раніше.

Водночас потрі­бно роз­рі­зня­ти справ­ді спро­сто­ва­не від­кри­т­тя та нау­ко­ву ідею, яку зго­дом уто­чни­ли. Перегляд тео­рії не обов’язково озна­чає, що поча­тко­ве дослі­дже­н­ня було мар­ним. Навіть помил­ко­ві гіпо­те­зи можуть під­штов­хну­ти інших уче­них до нових екс­пе­ри­мен­тів і допо­мог­ти краще зро­зу­мі­ти дослі­джу­ва­не явище.

Історія Нобелівської пре­мії Фібігера пока­зує, що нау­ко­вий авто­ри­тет не замі­нює неза­ле­жної пере­вір­ки. Навіть виснов­ки, які колись зда­ва­ли­ся доста­тньо пере­кон­ли­ви­ми для най­пре­сти­жні­шої наго­ро­ди, мають зали­ша­ти­ся від­кри­ти­ми для кри­ти­ки. Здатність визна­ва­ти помил­ки й пере­гля­да­ти попе­ре­дні виснов­ки — одна з клю­чо­вих вла­сти­во­стей науки.