Мікрохімеризм: як клітини іншої людини можуть залишатися у вашому тілі десятиліттями

Уявіть, що у вашо­му орга­ні­змі є клі­ти­ни, які похо­дять від іншої люди­ни. Вони мають інший гене­ти­чний набір, але можуть рока­ми зали­ша­ти­ся у ваших тка­ни­нах, навіть коли вагі­тність давно завер­ши­ла­ся. Це не фан­та­сти­ка й не виня­тко­ва меди­чна ано­ма­лія, а явище, яке нау­ков­ці нази­ва­ють мікрохімеризмом.

Найвідоміший його при­клад пов’язаний із вагі­тні­стю. Клітини плода можуть про­ни­ка­ти в орга­нізм мате­рі, а мате­рин­ські клі­ти­ни — пере­хо­ди­ти до плода. Деякі з них збе­рі­га­ю­ться в орга­ні­змі деся­ти­лі­т­тя­ми. Дослідники вияв­ля­ють такі клі­ти­ни в різних тка­ни­нах, зокре­ма в крові, кіс­тко­во­му мозку та печін­ці. Проте вчені досі з’ясовують, яку роль вони віді­гра­ють і чи впли­ва­ють на здоров’я людини.

Як клітини дитини потрапляють до організму матері

Під час вагі­тно­сті пла­цен­та забез­пе­чує обмін речо­ви­на­ми між орга­ні­зма­ми мате­рі та плода. Вона вико­нує роль скла­дно­го біо­ло­гі­чно­го бар’єра, але не є абсо­лю­тно непро­ни­кною для клі­тин. Деякі клі­ти­ни можуть пере­ти­на­ти пла­цен­ту в обох напрям­ках: від плода до мате­рі та від мате­рі до плода. Цей про­цес нази­ва­ють фето­ма­те­рин­ським клі­тин­ним обміном.

У крові вагі­тної можуть з’являтися клі­ти­ни плода, зокре­ма клі­ти­ни-попе­ре­дни­ки, зда­тні дава­ти поча­ток різним типам клі­тин. Частина з них зни­кає після завер­ше­н­ня вагі­тно­сті, проте деякі можуть збе­рі­га­ти­ся в орга­ні­змі мате­рі про­тя­гом бага­тьох років. Дослідники вияв­ля­ли клі­ти­ни феталь­но­го похо­дже­н­ня навіть через деся­ти­лі­т­тя після пологів.

Обмін від­бу­ва­є­ться і в про­ти­ле­жно­му напрям­ку. Клітини мате­рі можуть потра­пля­ти до плода ще до наро­дже­н­ня та зали­ша­ти­ся в його орга­ні­змі в дитин­стві й доро­сло­му віці. Тому мікро­хі­ме­ризм — це не лише істо­рія про клі­ти­ни дити­ни в тілі мате­рі, а й про три­ва­ле спів­існу­ва­н­ня гене­ти­чно від­мін­них клі­тин у двох поколіннях.

Чому ці клітини не зникають разом із вагітністю

Імунна систе­ма зазви­чай роз­пі­знає та кон­тро­лює чужо­рі­дні клі­ти­ни. Однак під час вагі­тно­сті орга­нізм має під­три­му­ва­ти скла­дний баланс: захи­ща­ти матір і плід, водно­час не від­тор­га­ю­чи тка­ни­ни, необ­хі­дні для роз­ви­тку дити­ни. Взаємодія імун­них систем мате­рі та плода є одним із чин­ни­ків, які допо­ма­га­ють поясни­ти, чому деякі клі­ти­ни можуть збе­рі­га­ти­ся після народження.

Мікрохімерні клі­ти­ни не обов’язково пово­дя­ться як зви­чай­ні клі­ти­ни, пере­са­дже­ні від іншої люди­ни. Їх може бути над­зви­чай­но мало, а їхнє вижи­ва­н­ня зале­жить від типу клі­тин, осо­бли­во­стей імун­ної систе­ми та тка­ни­ни, у якій вони опи­ни­ли­ся. Дослідники вивча­ють, чи зда­тні деякі з них під­три­му­ва­ти три­ва­ле існу­ва­н­ня зав­дя­ки вла­сти­во­стям клі­тин-попе­ре­дни­ків або при­сто­су­ван­ню до місце­во­го середовища.

Важливо також не плу­та­ти мікро­хі­ме­ризм із наяв­ні­стю в орга­ні­змі лише чужої ДНК. У деяких дослі­дже­н­нях вияв­ля­ють гене­ти­чний мате­рі­ал, а в інших — цілі клі­ти­ни, які мають гене­ти­чне похо­дже­н­ня від іншої люди­ни. Це різні типи дока­зів, і вони не зав­жди дають змогу зро­би­ти одна­ко­ві виснов­ки про фун­кції таких клітин.

Чи можуть клітини дитини допомагати матері відновлюватися?

Одна з най­ці­ка­ві­ших гіпо­тез поля­гає в тому, що мікро­хі­мер­ні клі­ти­ни можуть брати участь у від­нов­лен­ні пошко­дже­них тка­нин. У деяких дослі­дже­н­нях клі­ти­ни феталь­но­го похо­дже­н­ня зна­хо­ди­ли в ділян­ках мате­рин­сько­го орга­ні­зму, де від­бу­ва­ли­ся запаль­ні про­це­си або заго­є­н­ня. Це поро­ди­ло при­пу­ще­н­ня, що вони можуть реа­гу­ва­ти на сигна­ли пошко­дже­н­ня й долу­ча­ти­ся до відновлення.

В екс­пе­ри­мен­тах на тва­ри­нах клі­ти­ни феталь­но­го похо­дже­н­ня демон­стру­ва­ли зда­тність нако­пи­чу­ва­ти­ся в пев­них пошко­дже­них тка­ни­нах. Деякі резуль­та­ти також свід­чать, що окре­мі клі­ти­ни можуть набу­ва­ти вла­сти­во­стей, хара­ктер­них для клі­тин від­по­від­ної тка­ни­ни. Проте вияви­ти такі клі­ти­ни в місці пошко­дже­н­ня — ще не озна­чає дове­сти, що саме вони від­но­ви­ли орган або полі­пши­ли його роботу.

У дослі­дже­н­нях на людях при­чин­но-наслід­ко­вий зв’язок вста­но­ви­ти скла­дні­ше. Потрібно з’ясувати, чи справ­ді мікро­хі­мер­ні клі­ти­ни вико­ну­ють кори­сну фун­кцію, чи про­сто потра­пля­ють до ділян­ки запа­ле­н­ня разом з інши­ми клі­ти­на­ми. Тому твер­дже­н­ня, що клі­ти­ни дити­ни «ліку­ють» матір, поки що було б надто категоричним.

Мікрохімеризм і хвороби: чи є прихована небезпека?

Дослідники також вивча­ють можли­вий зв’язок мікро­хі­ме­ри­зму з ауто­і­мун­ни­ми захво­рю­ва­н­ня­ми, за яких імун­на систе­ма помил­ко­во ата­кує вла­сні тка­ни­ни. Оскільки мікро­хі­мер­ні клі­ти­ни гене­ти­чно від­рі­зня­ю­ться від клі­тин орга­ні­зму, у якому вони пере­бу­ва­ють, вони тео­ре­ти­чно можуть впли­ва­ти на імун­ну відповідь.

У нау­ко­вій літе­ра­ту­рі опи­са­но зв’язки між мікро­хі­ме­ри­змом і деяки­ми ауто­і­мун­ни­ми ста­на­ми. Проте резуль­та­ти нео­дно­зна­чні. В одних випад­ках біль­ша кіль­кість клі­тин іншо­го гене­ти­чно­го похо­дже­н­ня асо­ці­ю­ва­ла­ся із захво­рю­ва­н­ням, в інших — мікро­хі­ме­ризм роз­гля­да­ли як можли­вий захи­сний чин­ник. Сам факт вияв­ле­н­ня таких клі­тин не дово­дить, що вони спри­чи­ни­ли хворобу.

Подібні пита­н­ня вини­ка­ють і в дослі­дже­н­нях раку. Мікрохімерні клі­ти­ни зна­хо­ди­ли в деяких пухли­нах та при­ле­глих тка­ни­нах. Існують гіпо­те­зи, що вони можуть впли­ва­ти на імун­ний нагляд або про­це­си від­нов­ле­н­ня, але їхня роль зале­жить від кон­кре­тно­го типу клі­тин і захво­рю­ва­н­ня. Наразі немає під­став вва­жа­ти мікро­хі­ме­ризм уні­вер­саль­но шкі­дли­вим або, нав­па­ки, захи­сним явищем.

Чи залишаються клітини попередніх поколінь у нашому тілі?

Мікрохімеризм робить істо­рію клі­тин­но­го обмі­ну ще ціка­ві­шою, адже клі­ти­ни можуть пере­хо­ди­ти між поко­лі­н­ня­ми. Людина може збе­рі­га­ти клі­ти­ни, отри­ма­ні від вла­сної мате­рі ще до наро­дже­н­ня, а зго­дом, під час вагі­тно­сті, набу­ва­ти клі­ти­ни вже своєї дити­ни. Таким чином, у її орга­ні­змі потен­цій­но можуть спів­існу­ва­ти мікро­хі­мер­ні клі­ти­ни різно­го походження.

Це не озна­чає, що кожна люди­на обов’язково має одна­ко­вий набір таких клі­тин або що вони нео­дмін­но вико­ну­ють певну фун­кцію. Кількість, тип і три­ва­лість їхньо­го збе­ре­же­н­ня можуть сут­тє­во від­рі­зня­ти­ся. На резуль­та­ти дослі­джень також впли­ва­ють мето­ди вияв­ле­н­ня, істо­рія вагі­тно­стей, пере­ли­вань крові та трансплантацій.

Мікрохімеризм зму­шує нау­ков­ців ува­жні­ше поди­ви­ти­ся на поня­т­тя біо­ло­гі­чної інди­ві­ду­аль­но­сті. Наш орга­нізм не зав­жди скла­да­є­ться виклю­чно з клі­тин, що мають один гене­ти­чний набір. Проте зна­че­н­ня цього факту для здоров’я, іму­ні­те­ту та ста­рі­н­ня ще нале­жить з’ясувати. Найважливіше від­кри­т­тя поля­гає не в тому, що клі­ти­ни іншої люди­ни нео­дмін­но змі­ню­ють наше життя, а в тому, що їхнє три­ва­ле спів­існу­ва­н­ня з орга­ні­змом наба­га­то скла­дні­ше, ніж вва­жа­ли раніше.