Найбільший метеорит, що впав на Землю

Щодня на Землю падає близь­ко 17 метео­ри­тів, але дале­ко не всі вони зали­ша­ють помі­тний слід. Однак серед них є справ­жні гіган­ти, які вра­жа­ють сво­ї­ми роз­мі­ра­ми та скла­дом. Один із таких веле­тнів — метео­рит Гоба, що є най­біль­шим непо­шко­дже­ним метео­ри­том на Землі. Він впав на тери­то­рії суча­сної Намібії та досі зали­ша­є­ться на місці при­зем­ле­н­ня. Давайте дізна­є­мось біль­ше про цей космі­чний дарунок.

Історія відкриття

У 1920 році фер­мер Якоб Германус Брітс пра­цю­вав на своїй землі непо­да­лік міста Хруатфонтейн у Намібії. Під час оран­ки він почув незви­чний мета­ле­вий звук, а коли почав роз­ко­пу­ва­ти ґрунт, виявив вели­ку чорну кам’яну брилу. Подальші дослі­дже­н­ня під­твер­ди­ли, що це не про­сто скеля, а справ­жній метеорит.

Через зна­чні роз­мі­ри пере­вез­ти зна­хід­ку вияви­ло­ся немо­жли­во, тому її зали­ши­ли на місці. У подаль­ші роки нав­ко­ло Гоби ство­ри­ли націо­наль­ний парк, а також обла­шту­ва­ли музей і амфі­те­атр для тури­стів. Назва «Гоба» похо­дить від місце­вої назви ферми, де його зна­йшли, а в пере­кла­ді озна­чає «дар». Для жите­лів Намібії цей метео­рит справ­ді став цін­ним пода­рун­ком, що при­ва­блює тися­чі ман­дрів­ни­ків з усьо­го світу.

Вік та склад

Вчені визна­чи­ли, що метео­рит Гоба впав на Землю при­бли­зно 80 000 або навіть 300 000 років тому. Весь цей час він про­ле­жав у ґрун­ті, аж доки його випад­ко­во не вияви­ли. Гоба має незви­чну пло­ску форму з обох боків. Його дов­жи­на та шири­на ста­нов­лять при­бли­зно 3 метри, а тов­щи­на — 1 метр. Спочатку він важив 66 тонн, але з часом втра­тив части­ну маси через еро­зію та люд­ське втручання.

За скла­дом Гоба нале­жить до залі­зних метео­ри­тів ата­кси­то­во­го типу. Він містить близь­ко 82 – 84% залі­за, 16% ніке­лю, а також домі­шки кобаль­ту, міді, цинку, іри­дію, гер­ма­нію, галію, хрому та інших еле­мен­тів. Високий вміст ніке­лю забез­пе­чив йому дов­го­ві­чність, адже цей метал пра­кти­чно не реа­гує з киснем, що запо­бі­гло коро­зії. Дослідження ґрун­ту нав­ко­ло місця паді­н­ня під­твер­ди­ли наяв­ність ніке­ле­вих слі­дів, що свід­чить про те, що метео­рит міг бути ще біль­шим, ніж сьогодні.

Чому Гоба не залишив кратера?

Зазвичай паді­н­ня вели­ких метео­ри­тів супро­во­джу­є­ться утво­ре­н­ням кра­те­рів. Але Гоба не зали­шив помі­тно­го сліду на землі. Науковці вва­жа­ють, що це пов’язано з його незви­чною фор­мою та кутом паді­н­ня. Ймовірно, метео­рит уві­йшов у атмо­сфе­ру під дуже малим кутом, що зму­си­ло його кіль­ка разів від­ска­ку­ва­ти від поверх­ні перед оста­то­чним при­зем­ле­н­ням. Такий ефект зни­зив швид­кість паді­н­ня, яка за роз­ра­хун­ка­ми ста­но­ви­ла близь­ко 320 м/​с. Крім того, залі­зні метео­ри­ти зна­чно міцні­ші за кам’я­ні, що дозво­ляє їм збе­рі­га­ти свою стру­кту­ру навіть після силь­но­го удару.

Подальша доля метеорита

На жаль, метео­рит Гоба не уни­кнув втру­ча­н­ня людей. До ство­ре­н­ня музею він був досту­пний для всіх охо­чих, що при­зве­ло до числен­них актів ван­да­лі­зму. Багато від­ві­ду­ва­чів нама­га­ли­ся від­ко­ло­ти шма­тки метео­ри­та як суве­ні­ри, що при­зве­ло до втра­ти части­ни його маси. Незважаючи на це, деякі зраз­ки Гоби збе­рі­га­ю­ться в музе­ях світу, зокре­ма в Національному музеї при­ро­дної істо­рії США, Американському музеї при­ро­дної істо­рії, Музеї при­ро­дної істо­рії в Парижі та Гарвардському університеті.

Сьогодні метео­рит Гоба зали­ша­є­ться най­біль­шим зна­йде­ним на Землі метео­ри­том. Однак не виклю­че­но, що десь під тов­щею ґрун­ту, оке­ан­ськи­ми вода­ми або льо­до­ви­ка­ми можуть хова­ти­ся ще біль­ші небе­сні гості. Можливо, май­бу­тні від­кри­т­тя змо­жуть пере­вер­ши­ти Гобу, а може, новий гігант тіль­ки готу­є­ться до свого паді­н­ня на нашу планету.

Метеорит Гоба — уні­каль­ний при­ро­дний об’єкт, що дає змогу вче­ним дослі­джу­ва­ти склад і похо­дже­н­ня небе­сних тіл. Його зна­че­н­ня вихо­дить дале­ко за межі Намібії, адже він є части­ною істо­рії Сонячної систе­ми. Хоча метео­рит зазнав втру­ча­н­ня людей, він все ще зали­ша­є­ться сим­во­лом таєм­ниць Всесвіту, які ми тіль­ки почи­на­є­мо розгадувати.