Чому рани у людей заживають повільніше, ніж у тварин: несподіване відкриття вчених

Еволюційна ада­пта­ція люди­ни до нав­ко­ли­шньо­го сере­до­ви­ща має чима­ло пере­ваг — напри­клад, зда­тність ефе­ктив­но охо­ло­джу­ва­ти орга­нізм за допо­мо­гою пото­ви­ді­ле­н­ня. Проте вона також має і свою ціну. Під час дослі­джень біо­ло­ги вияви­ли, що люд­ська шкіра зажи­ває зна­чно повіль­ні­ше, ніж у інших ссав­ців, зокре­ма шим­пан­зе, мавп і навіть гризунів.

Основна при­чи­на цього — ради­каль­на зміна стру­кту­ри шкіри. Замість густо­го воло­ся­но­го покри­ву, як у біль­шо­сті при­ма­тів, люди мають висо­ку щіль­ність пото­вих залоз. Саме ці зало­зи дозво­ля­ють нашо­му тілу ефе­ктив­но охо­ло­джу­ва­ти­ся, що є кри­ти­чно важли­вим для під­трим­ки робо­ти мозку при висо­ких наван­та­же­н­нях. Але вони не так ефе­ктив­но під­три­му­ють про­цес реге­не­ра­ції, як стов­бу­ро­ві клі­ти­ни у воло­ся­них фолікулах.

Унікальне польове спостереження за павіанами

Перший поштовх до цього від­кри­т­тя дала япон­ська вчена Акіко Мацумото-Ода, яка вивча­ла пове­дін­ку диких павіа­нів у Кенії. Вона заува­жи­ла, що навіть після гли­бо­ких пора­нень під час кон­флі­ктів тва­ри­ни дуже швид­ко від­нов­лю­ю­ться. Це стало від­прав­ною точкою для шир­шо­го між­ди­сци­плі­нар­но­го дослідження.

У рам­ках нау­ко­вої робо­ти вчені дослі­ди­ли заго­є­н­ня ран у:

• 24 людей, яким вида­ля­ли добро­які­сні пухли­ни шкіри
• шим­пан­зе із запо­від­ни­ка Кумамото
• кіль­кох видів мар­ти­шко­вих мавп
• мишей та щурів у лабо­ра­тор­них умовах

В окре­му групу уві­йшли павіа­ни, що зазна­ли при­ро­дних пора­нень у дикій природі.

Швидкість загоєння: люди пасуть задніх

Результати вияви­ли­ся вражаючими:

• сере­дня швид­кість заго­є­н­ня у людей — 0,25 мм на день
• у при­ма­тів — при­бли­зно 0,61 мм на день
• у гри­зу­нів — поді­бні зна­че­н­ня до приматів

Це озна­чає, що шкіра люди­ни від­нов­лю­є­ться майже втри­чі повіль­ні­ше, ніж у наших ево­лю­цій­них родичів.

Що заважає людському тілу відновлюватись

Відповідь хова­є­ться у стов­бу­ро­вих клі­ти­нах. У воло­ся­них фолі­ку­лах, якими рясніє шкіра тва­рин, є поту­жні дже­ре­ла цих клі­тин, зда­тних швид­ко від­нов­лю­ва­ти пошко­дже­ні ділян­ки. Люди, втра­тив­ши лево­ву час­тку волос­ся під час ево­лю­ції, ком­пен­су­ва­ли це щіль­ні­стю пото­вих залоз. Хоча вони теж мають стов­бу­ро­ві клі­ти­ни, їхня ефе­ктив­ність у реге­не­ра­ції наба­га­то нижча.

Цікаво, що ця ево­лю­цій­на зміна має свої пере­ва­ги: зав­дя­ки потін­ню ми краще охо­ло­джу­є­мо тіло під час фізи­чної актив­но­сті та уни­кли пере­грі­ву мозку. Але в обмін на це дове­ло­ся пожер­тву­ва­ти зда­тні­стю до швид­ко­го загоєння.

Соціальна підтримка як компенсаторна стратегія

Окремим аспе­ктом дослі­дже­н­ня стало при­пу­ще­н­ня, що люди вижи­ва­ли зав­дя­ки соці­аль­ній під­трим­ці. На від­мі­ну від тва­рин, ми маємо спіль­но­ти, меди­чну допо­мо­гу, при­ро­дні засо­би для оброб­ки ран. Археологічні дані та спо­сте­ре­же­н­ня за суча­сни­ми мав­па­ми свід­чать, що самоз­ці­ле­н­ня за допо­мо­гою рослин — не виняток.

Цікаві при­кла­ди:

• дикий оран­гу­тан на ім’я Ракус обро­бив свою рану росли­ною з про­ти­за­паль­ни­ми властивостями
• шим­пан­зе, згі­дно з польо­ви­ми дослі­дже­н­ня­ми, сві­до­мо вжи­ва­ють певні росли­ни з ліку­валь­ною метою
• поді­бні випад­ки зафі­ксо­ва­ні і в попу­ля­ці­ях гір­ських горил

Наш орга­нізм не най­кра­щий у швид­ко­му заго­єн­ні ран, але ево­лю­ція обра­ла інший шлях — шлях мозку, пото­вих залоз і соці­аль­ної вза­є­мо­дії. Ми втра­ча­є­мо в швид­ко­сті, але ком­пен­су­є­мо це інте­ле­ктом і тур­бо­тою один про одного.

Це від­кри­т­тя ще раз під­кре­слює, наскіль­ки уні­каль­ним є наш вид і як скла­дно вибу­до­ву­є­ться баланс між фізіо­ло­гі­єю та соці­аль­ною поведінкою.