Що було б, якби Земля стала вдвічі більшою? Вчені змоделювали шокуючий сценарій

Усі ми зви­кли до зви­чної форми та роз­мі­рів нашої пла­не­ти. Але що, якби Земля раптом стала вдві­чі біль­шою за діа­ме­тром — при­бли­зно 25 428 км замість 12 714 км? Така зміна спри­чи­ни­ла б зро­ста­н­ня маси пла­не­ти у 8 разів, що, у свою чергу, при­зве­ло б до подво­є­н­ня сили гра­ві­та­ції на її поверх­ні. І хоча це лише уява, наука може досить точно спро­гно­зу­ва­ти наслід­ки поді­бно­го сценарію.

Найбільш оче­ви­дна зміна — збіль­ше­н­ня сили тяжі­н­ня. Якщо нині гра­ві­та­ція утри­мує нас на землі з силою 9,8 м/​с², то у вдві­чі біль­шо­му світі ця сила зро­сла б до при­бли­зно 19,6 м/​с². Це озна­чає, що кожен об’єкт, зокре­ма й люди­на, важив би удві­чі біль­ше, що мало б вкрай сер­йо­зні наслід­ки для життя на планеті.

Життя рослин за таких умов змі­ни­ло­ся б доко­рін­но. Наприклад, най­ви­щі дере­ва, як-от секвої, навряд чи змо­гли б досяг­ти таких самих висот, які вони мають зараз. Їхні стов­бу­ри про­сто не витри­ма­ли б дода­тко­во­го наван­та­же­н­ня. Уся рослин­ність муси­ла б ево­лю­ціо­ну­ва­ти у напрям­ку уко­ро­че­н­ня або ж мати зна­чно міцні­шу та тов­сті­шу стру­кту­ру. Проте пра­гне­н­ня до сві­тла зали­ши­ло­ся б основ­ною рушій­ною силою ево­лю­ції рослин, тому в тако­му світі могли б вини­кну­ти геть нові форми висо­кої, але масив­ної флори.

Живий світ фауни також мав би кар­ди­наль­но змі­ни­ти­ся. Більшість суча­сних тва­рин не змо­гли б фун­кціо­ну­ва­ти з подво­є­ною вагою своїх тіл. Щоб вижи­ти, вони потре­бу­ва­ли б наба­га­то поту­жні­ших ске­ле­тів, коро­тших кін­ці­вок і зов­сім іншо­го спосо­бу руху. Наприклад, тва­ри­ни, які сьо­го­дні стри­ба­ють або біга­ють швид­ко, у нових умо­вах або втра­ти­ли б зда­тність до цього, або ада­пту­ва­лись би до повіль­ні­шо­го спосо­бу життя. Можливо, світ поба­чив би біль­ше пла­зу­нів, які краще при­сто­со­ва­ні до умов із висо­ким тиском на тіло.

Людство, у свою чергу, також муси­ло б ада­пту­ва­ти­ся до нової сили гра­ві­та­ції. Наші пред­ки могли б ево­лю­ціо­ну­ва­ти у двох основ­них напрям­ках: або ста­ва­ти більш міцни­ми, із поту­жні­ши­ми м’язами та ске­ле­том, або, нав­па­ки, бути лег­ки­ми, худи­ми й гну­чки­ми, щоб міні­мі­зу­ва­ти наван­та­же­н­ня на тіло. Все зале­жа­ло б від того, яких ада­птив­них пере­ваг вима­га­ло сере­до­ви­ще. Якщо уяви­ти, що вижи­ва­н­ня вима­га­ло швид­ко­сті та сили — ево­лю­ція спри­я­ла б силь­ним людям. Якщо ж вижи­ва­н­ня не потре­бу­ва­ло швид­ко­сті, але вима­га­ло енер­го­ефе­ктив­но­сті — люд­ство могло б піти шля­хом змен­ше­н­ня роз­мі­ру тіла.

Крім фізи­чних змін, змі­ни­ла­ся б і техно­ло­гі­чна ево­лю­ція. Усі кон­стру­кції — від будин­ків до мостів — мали б про­є­кту­ва­ти­ся з ура­ху­ва­н­ням під­ви­ще­ної сили тяжі­н­ня. Аерокосмічна інже­не­рія, ймо­вір­но, була б на зов­сім іншо­му рівні роз­ви­тку, адже подо­ла­н­ня зем­но­го тяжі­н­ня вима­га­ло б зна­чно біль­шої енергії.

Також варто вра­ху­ва­ти, що зміна роз­мі­ру пла­не­ти могла б впли­ну­ти на клі­ма­ти­чні зони, атмо­сфер­ний тиск, три­ва­лість доби та швид­кість обер­та­н­ня пла­не­ти. Усі ці факто­ри ство­ри­ли б нові викли­ки для життя, і, можли­во, на такій Землі зов­сім інші види зайня­ли б місце домі­нан­тних форм життя.

Уявна вдві­чі біль­ша Земля — це не лише біль­ше місця, але й сер­йо­зні­ший тягар для всьо­го живо­го. Гравітація, яку ми спри­йма­є­мо як зви­чну, вияви­ла­ся б визна­чаль­ним факто­ром, який фор­мує кожен аспект життя: від стру­кту­ри кісток до роз­ви­тку циві­лі­за­цій. І хоча це лише гіпо­те­ти­чний сце­на­рій, він дозво­ляє краще зро­зу­мі­ти, наскіль­ки тонко нала­што­ва­на наша реальність.