Найдовговічніші носії даних: що збережеться через мільйони років

Давайте чесно: біль­шість із нас не надто замо­ро­чу­є­ться, де три­ма­ти свої фото коти­ків чи сері­а­ли, поки все пра­цює. Але уявіть, що мину­ло тися­чі років, пла­не­та кіль­ка разів змі­ни­ла клі­мат, а якась циві­лі­за­ція копир­са­є­ться в улам­ках і зна­хо­дить ваш архів. Чи змо­жуть вони його прочитати?

Людство ще з часів шуме­рів шука­ло спо­сіб зали­ши­ти після себе хоча б щось. І тут у нас є рекор­ди, які й нині вра­жа­ють: гли­ня­ні табли­чки, стар­ші за піра­мі­ди, а пер­га­мен­ти пам’ятають часи, коли Європа ще не знала дру­кар­сько­го верстата.

Чому так скла­дно збе­рег­ти інфор­ма­цію надов­го? Бо все під­сту­пно руй­ну­є­ться: вода, вогонь, соня­чне про­мі­н­ня, гри­бок і навіть те, що ніхто не читає інстру­кцій, як пра­виль­но збе­рі­га­ти диски. Тож, хто з усіх цих носі­їв реаль­но вижи­ве в дов­го­стро­ко­вій перспективі?

Глина, пергамент і трішки старовини

Почнемо з кла­си­ки. Глиняні табли­чки — такі собі ста­ро­дав­ні SSD — про­сто випа­лю­ва­лись і спо­кій­но жили тися­чо­лі­т­тя­ми. У них був один мінус: вагу не потя­гнеш, і запи­са­ти бага­то чого не вийде. Але факт: части­на з них вигля­дає так, ніби їх ство­ри­ли пару деся­тків років тому.

Потім з’явились більш «людя­ні» мате­рі­а­ли — пер­га­мент і велень. Їх роби­ли зі шкіри тва­рин, тож які­сні руко­пи­си спо­кій­но дола­ли сотні років. Уявіть, скіль­ки поко­лінь мину­ло, поки ста­ро­дав­ні ману­скри­пти пере­жи­ли війни, поже­жі і недба­лість архівістів.

А ось папір… З ним істо­рія скла­дні­ша. Все, що надру­ко­ва­не після XIX сто­лі­т­тя, часто нага­дує папе­ро­ву імі­та­цію — роз­си­па­є­ться від доти­ку. Лише спе­ці­аль­ний архів­ний папір із бавов­ни чи льону зда­тен жити століттями.

Цифра, яка підводить

Здавалося б, у XXI сто­літ­ті все круто: жорс­ткі диски, хмари, фле­шки. Але от про­бле­ма — жорс­ткий диск слу­жить 5 – 10 років, опти­чні диски почи­на­ють сипа­ти­ся через 20 – 50 років, а фле­шка може помер­ти від зви­чай­но­го пере­па­ду температури.

Навіть якщо ваші файли чудом дожи­вуть до XXII сто­лі­т­тя, то як їх від­кри­ти, якщо техні­ку ніхто не збе­ріг? Це як зна­йти відео­ка­се­ту без відеомагнітофона.

Коли технології переходять на новий рівень

А тепер давай­те трохи про фан­та­сти­ку, яка вже стала реаль­ні­стю. Уявіть диск із син­те­ти­чно­го сапфі­ру або квар­цу, де дані букваль­но гра­ві­ру­ють лазе­ром. Такі носії витри­му­ють нагрів до тисяч гра­ду­сів і раді­а­цію. Хочете — кидай­те в лаву вул­ка­на, хоче­те — збе­рі­гай­те в космо­сі. У 2013 році в Hitachi заяви­ли: таке квар­цо­ве скло може збе­рі­га­ти інфор­ма­цію міль­йо­ни років. Звучить як старт для філь­му Крістофера Нолана.

Ще один пре­тен­дент на зва­н­ня без­смер­тно­го носія — ДНК. Так-так, та сама, яка є у вас в кожній клі­ти­ні. За допо­мо­гою чоти­рьох азо­ти­стих основ (A, T, C і G) нау­ков­ці коду­ють дані з шале­ною щіль­ні­стю. Умовно кажу­чи, один грам ДНК зда­тен вмі­сти­ти біль­ше 200 пета­байт. Мінус — зараз це коштує як квар­ти­ра в цен­трі Києва, і швид­кість запи­су дале­ка від флешки.

Ще є M‑DISC — опти­чний диск, який на голо­ву вище зви­чай­них DVD і Blu-ray. Його шар для запи­су біль­ше нага­дує камінь, тому він витри­має тися­чу років, якщо раптом вини­кне бажа­н­ня пере­сла­ти нащад­кам фото вашої вечірки.

Що реально працює: топ довговічних носіїв

Спробуємо скла­сти спи­сок тих, хто пока­зав себе найкраще:

1. Глиняні табли­чки — 5 тисяч років, і все ще читаються.
2. Пергамент і велен — 1000+ років.
3. Кварцове скло і сапфір — тео­ре­ти­чно міль­йо­ни років.
4. ДНК — деся­тки тисяч років у пра­виль­них умовах.
5. M‑DISC — при­бли­зно 1000 років.

Якщо у вас є архі­ви фото і текс­тів, які хоче­те зали­ши­ти прав­ну­кам, звер­ніть увагу на ці варі­ан­ти. Але пам’ятайте: навіть іде­аль­ний носій — нічо­го без інстру­кцій, як його читати.

Можна скіль­ки зав­го­дно спе­ре­ча­тись, що важли­ві­ше — швид­кість чи ємність, але коли мова про дов­го­ві­чність, то краще поду­ма­ти двічі. Бо папір швид­ко зда­є­ться, фле­шки лама­ю­ться, а нові фор­ма­ти мораль­но ста­рі­ють за пару десятиліть.

Хочете, щоб ваші дані пере­жи­ли апо­ка­лі­псис? Обирайте щось на кшталт квар­цо­во­го скла або ДНК. Або про­сто запи­шіть усе на гли­ня­них табли­чках — як-не-як, 5000 років без апдей­тів це вже неаби­яке досягнення.