Втеча до Південної Америки: чи справді нацисти знайшли притулок в Аргентині?

Чи можли­во, що деся­тки впли­во­вих нацист­ських зло­чин­ців уни­кну­ли пра­во­су­д­дя й зна­йшли без­пе­чний при­хи­сток в Аргентині? Після завер­ше­н­ня Другої сві­то­вої війни світ охо­пи­ла серія при­пу­щень, здо­га­док і тео­рій змови щодо ймо­вір­ної втечі вищих офі­це­рів Третього рейху до Південної Америки. Одним із цен­трів таких чуток стала саме Аргентина. Однак у 1992 році в цій істо­рії з’явився пере­лом­ний момент: уряд кра­ї­ни офі­цій­но роз­се­кре­тив доку­мен­ти, що сто­су­ва­лись наци­стів, які могли пере­бу­ва­ти на тери­то­рії держави.

Розсекречення: що відбулося у 1992 році

3 люто­го 1992 року набув чин­но­сті пре­зи­дент­ський декрет №232/​1992, який ска­со­ву­вав будь-які обме­же­н­ня на доступ до доку­мен­тів, пов’язаних із при­су­тні­стю нацист­ських зло­чин­ців в Аргентині. Вперше за деся­ти­лі­т­тя гро­мад­ськість, дослі­дни­ки та істо­ри­ки змо­гли озна­йо­ми­тись з архів­ни­ми мате­рі­а­ла­ми, які рані­ше збе­рі­га­ли­ся в таєм­ни­ці «з мір­ку­вань дер­жав­ної безпеки».

Відповідно до зако­ну 15.930÷61, усі від­по­від­ні архі­ви мали бути пере­да­ні до Архіву Генеральної нації (Archivo General de la Nación, AGN), що стало важли­вим кро­ком у роз­крит­ті фактів, які дов­гий час зали­ша­ли­ся лише здо­гад­ка­ми або сюже­та­ми гол­лі­вуд­ських трилерів.

Джерела: хто збирав інформацію про нацистів

Більшість доку­мен­тів — резуль­тат діяль­но­сті таких дер­жав­них стру­ктур, як:

• Дирекція іно­зем­них справ Федеральної полі­ції Аргентини
• Секретаріат дер­жав­ної роз­від­ки (SIDE)
• Національна жан­дар­ме­рія

Ці орга­ни про­во­ди­ли опе­ра­тив­ну робо­ту з 1950‑х до 1980‑х років. Уся ця діяль­ність зосе­ре­джу­ва­лась на вияв­лен­ні та моні­то­рин­гу можли­во­го пере­бу­ва­н­ня осіб, пов’язаних з нацист­ським режи­мом, на тери­то­рії країни.

Зміст архіву: за ким саме слідкували

Архів, що наді­йшов до AGN, скла­да­є­ться з понад 1850 доку­мен­тів, згру­по­ва­них у 7 основ­них досьє. Серед прі­звищ, що викли­ка­ють най­біль­ше обу­ре­н­ня й жах, — Адольф Айхман, Йозеф Менгеле, Вальтер Кутчман, Клаус Барбі, Еріх Прібке та інші. Деякі мате­рі­а­ли містять прямі свід­че­н­ня, фото, запи­си спо­сте­ре­жень та слу­жбо­ві звіти. У доку­мен­тах також зафі­ксо­ва­но сліди діяль­но­сті цих осіб у Буенос-Айресі, Кордові, Парагваї та навіть Бразилії.

Розвінчування чи підтвердження міфу?

Дані архі­вів справ­ді під­твер­джу­ють, що Аргентина стала при­тул­ком для части­ни нацист­ських зло­чин­ців. Найгучніший при­клад — захо­пле­н­ня Адольфа Айхмана у 1960 році ізра­їль­ською роз­від­кою «Моссад». Проте інші особи, як-от Менгеле, уни­кли пра­во­су­д­дя й помер­ли у вигнан­ні. Архівні мате­рі­а­ли не зав­жди містять неза­пе­ре­чні дока­зи, але вка­зу­ють на систе­ма­ти­чне при­кри­т­тя та ігно­ру­ва­н­ня на най­ви­щих рів­нях влади.

Чому саме Аргентина?

Після війни Аргентина під керів­ни­цтвом пре­зи­ден­та Хуана Домінго Перона мала добрі дипло­ма­ти­чні зв’язки з кра­ї­на­ми Осі. Країна офі­цій­но зали­ша­ла­ся ней­траль­ною біль­шу части­ну кон­флі­кту, а після 1945 року запро­по­ну­ва­ла при­ту­лок тися­чам євро­пей­ських емі­гран­тів — як жер­твам, так і зло­чин­цям. Крім того, нала­го­дже­ні «щуря­чі стеж­ки» через Італію та Ватикан дозво­ля­ли вте­кти бага­тьом воєн­ним зло­чин­цям із Європи.

Аргентинські архі­ви не лише про­ли­ва­ють сві­тло на сумну сто­рін­ку істо­рії, але й дово­дять: те, що довго вва­жа­ло­ся лише тео­рі­єю змови, часто має під собою реаль­не під­ґрун­тя. Міф про втечу наци­стів до Південної Америки вияв­ля­є­ться не зов­сім міфом. Завдяки від­кри­т­тю архі­вів ми отри­ма­ли уні­каль­ну можли­вість пере­о­сми­сли­ти мину­ле — з факта­ми, а не припущеннями.