Прогулянка по Нептуну — на межі фантастики і самогубства

Хочеш трі­шки космі­чно­го трешу? Уяви, що ти в супер­кру­то­му ска­фан­дрі, ніби з май­бу­тньо­го, стоїш… на Нептуні. Але, стоп. Там же немає твер­до­го ґрун­ту, лише шале­ні вітри, холод, тиск — як у най­гір­шо­му кошма­рі і атмо­сфе­ра, яка букваль­но тебе з’їсть. То чи можна вза­га­лі прой­тись по цій бла­ки­тній пла­не­ті? Розбираймося.

Нема де ступити: що там замість поверхні?

Нептун — це не пла­не­та, де можна поста­ви­ти табу­ре­тку і зава­ри­ти чай. Він газо­вий, вели­че­зний і дуже див­ний. У нього немає твер­дої поверх­ні, як у Землі чи Марса. Там усе — шари газу, тума­нів і ще біль­ше газу, що посту­по­во пере­хо­дить у супер­кри­ти­чні речо­ви­ни, які не зов­сім ріди­на і не зов­сім газ. А глиб­ше — ще гірше: гаря­чий мікс з води, амі­а­ку й мета­ну, що пово­дя­ться як щось сере­днє між лавою і шей­ком з пекла.

Так що вийти погу­ля­ти по Нептуну — це як спро­бу­ва­ти прой­тись по паро­вій бані, яка посту­по­во пере­тво­рю­є­ться на кисло­тний океан із тем­пе­ра­ту­рою +7000 °C.

Атмосфера Нептуна: смертоносна суміш і божевільні вітри

Мало того, що ти не зна­йдеш там ґрунт — тебе ще й вітром здує. І не про­сто здує, а так, що від тебе зали­ша­ться лише еле­мен­ти костю­му на орбі­ті. Вітри на Нептуні — най­швид­ші в Сонячній систе­мі: до 2100 км/​год. Це як сто­я­ти перед реактив­ним літа­ком, що роз­га­ня­є­ться, і при цьому нама­га­ти­ся всто­я­ти. Такий вітер зри­ває не лише капелюхи.

Температура на поверх­ні — мінус 220 гра­ду­сів. У таких умо­вах навіть най­мі­цні­ші спла­ви ста­ють кри­хки­ми, як скло. Із кожним метром униз усе теплі­ше — але не радій. Бо нижче ти опи­ни­шся у хма­рах мета­ну й амі­а­ку, які токси­чні, їдкі та дуже воро­жі до будь-яких люд­ських матеріалів.

А якщо зробити скафандр із майбутнього?

Ну окей, уяві­мо, що в тебе є супер­ко­стюм. Але не про­сто ска­фандр із NASA, а реаль­но бро­не­ка­псу­ла з філь­му «Інтерстеллар», тіль­ки ще кру­ті­ша. Що в ньому має бути?

• Мультишарова броня, яка витри­мує як –220°C, так і +5000°C
• Прессуризація — бо без неї твоє тіло про­сто плюсне
• Антивітрова систе­ма ста­бі­лі­за­ції (бо 2100 км/​год)
• Складна систе­ма під­трим­ки жит­тє­ді­яль­но­сті з гене­ра­то­ром тепла і повітря

Але є одне вели­ке але: ми про­сто не вмі­є­мо ство­рю­ва­ти такі речі. Ще не зараз. Максимум, що ми може­мо — спу­сти­ти в атмо­сфе­ру зонд і поди­ви­ти­ся, як він шви­день­ко розвалиться.

Що буде, якщо таки спробувати?

Ти не змо­жеш навіть умов­но «прой­тись». Нема по чому. А якщо опу­сти­шся на умов­ний рівень із тиском у 1 атмо­сфе­ру (тобто як у нас на рівні моря), то будеш зави­са­ти в газо­вій сумі­ші, де нічо­го не видно, все холо­дне і летить на тебе зі швид­кі­стю кулі. Глибше? Там тебе чекає смерть від тиску, тем­пе­ра­ту­ри або хімі­чно­го роз’їдання костю­му. Чи всьо­го одразу.

Ховай скафандр і йдемо далі

Нептун — це кра­си­ва, місти­чна куля, яка зда­є­ться такою спо­кій­ною з теле­ско­пу. Але насправ­ді — це хаос, боже­віль­на сти­хія і смерть у пря­мо­му сенсі. Погуляти по ньому немо­жли­во — навіть у супер­ска­фан­дрі. Бо ґрун­ту немає, атмо­сфе­ра — як зброя масо­во­го зни­ще­н­ня, а тем­пе­ра­ту­ра і тиск — як із іншо­го виміру.

Хіба що в дале­ко­му май­бу­тньо­му, коли змо­же­мо буду­ва­ти міні­ко­смі­чні капсу­ли нав­ко­ло люди­ни, з’явиться шанс хоча б «поза­ви­са­ти» у верх­ніх шарах цієї пла­не­ти. Але ходи­ти… ні. Ходити можна в парку. На Нептуні — хіба що леті­ти у вічність.