Попри свою зовнішність, що трохи нагадує літаючого ведмедика, шміль — не просто милий пухнастик. Це ефективна і витривала запилювальна машина. Він починає свій день ще до сходу сонця, працює з 4–5 ранку до самого вечора, у той час як звичайна бджола ще розігріває м’язи. У шмеля вбудована система терморегуляції — він скорочує м’язи, щоб зігрітися, а під час спеки капає собі воду на голову.
Їхній хоботок довший, ніж у бджіл, тому шмелі легко запилюють квіти з глибокими чашечками — наприклад, конюшину чи люцерну. А якщо до нектару важко дістатися — шміль просто прокусить основу квітки. Це не надто елегантно, зате ефективно. Саме тому в природі шмелі та бджоли існують у своєрідному симбіозі: кожен бере на себе свою частину роботи.
Крихітне королівство з великим серцем
На відміну від бджолиних мегаполісів на тисячі мешканців, шмелині колонії — це радше компактні поселення. У типовому гнізді живе від 50 до 200 особин. Сезон їхнього існування триває лише одне літо. У серці гнізда королева створює восковий «медовий горщик», у якому зберігається нектар на чорний день.
У шмелів немає класичних сот, як у бджіл. Їхні личинки розвиваються в загальному середовищі — так званому «личиночнику». Згодом молоді особини створюють шовкові кокони й починають ізолюватися один від одного. Деякі порожні кокони заповнюються медом або пильцею — для підживлення нових поколінь.
Мед від шмеля: рідкісний, солодкий і потенційно небезпечний
Шмелі не запасають мед у промислових масштабах. Вони виготовляють лише стільки, скільки потрібно для харчування личинок. Збір цього меду — складне завдання: потрібна піпетка або шприц. З одного гнізда вдається отримати всього 1-2 склянки продукту. Проте саме це робить його таким унікальним.
Шмелиний мед має менш виражений аромат, зате особливу текстуру та присмак пильці. Його рідко можна скуштувати, але кажуть, що саме з нього виходить одна з найкращих медовух.
Однак є нюанс: шмелі можуть збирати нектар із рослин, яких уникають бджоли — наприклад, багульника. У такому випадку мед може виявитися токсичним або навіть викликати галюцинації. На самих шмелів це не впливає, але для людини ризик очевидний.
Шміль у бджолиному вулику
Найдивніше, що іноді шмелі намагаються влитися до бджолиної родини. Це трапляється наприкінці літа, коли ночі стають холоднішими. Шмелі ховаються у вуликах і навіть імітують поведінку бджіл. Поки пасічник не відкриє рамку, він може й не помітити цього гігантського «гостя». Деякі шмелі поводяться як трутні — намагаються прилипнути до рамки. Якщо шміль провів у вулику достатньо часу, його запах адаптується, і бджоли не помічають підміни.
Чому шмелів утримують на фермах
Попри мізерну кількість меду, шмелів все ж вирощують. Щоправда, не для меду, а для запилення. Із 1990-х років фермери почали активно використовувати шмелів як надійних запилювачів для тепличних культур — наприклад, помідорів. Ці волохаті працівники ефективні, витривалі й не вимагають постійної уваги.
5 фактів про шмелів, які вас здивують
- У шмеля спеціальні «кошики» на задніх лапках для пильці
- Їхній робочий день триває до 18 годин
- Можуть імітувати поведінку бджіл
- Не замерзають зранку завдяки м’язовому обігріву
- Від шмелиного меду можуть бути галюцинації
Шмелі — це не просто пухнасті бджолині родичі. Їхній спосіб життя, звички та навіть мед — абсолютно унікальні. Вони не виробляють тонн меду, але забезпечують врожай. Не будують сот, але виховують нові покоління. А іноді — навіть прикидаються бджолами. Світ шмелів вартий уваги — і, можливо, обережного ковтка їхнього рідкісного меду.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
