Місяць не мертвий: вчені довели, що він досі стискається і тріскається

Місяць довго вва­жа­ли гео­ло­гі­чно «мер­твим» тілом — холо­дною кам’яною кулею без актив­них про­це­сів. Але нові дослі­дже­н­ня змі­ню­ють цю кар­ти­ну. Виявляється, супу­тник Землі досі повіль­но сти­ска­є­ться, а його кора реа­гує на це утво­ре­н­ням нових текто­ні­чних стру­ктур. І це не про­сто ціка­ва деталь для під­ру­чни­ка — це фактор, який дове­де­ться вра­хо­ву­ва­ти під час май­бу­тніх польо­тів на його поверхню.

Місяць продовжує зменшуватися

Ще з часів місій «Аполлон» відо­мо, що на Місяці тра­пля­ю­ться міся­це­тру­си. Дані сей­смо­ме­трів пока­за­ли: супу­тник не пов­ні­стю ста­біль­ний. Пізніше вчені вста­но­ви­ли, що за остан­ні при­бли­зно 200 міль­йо­нів років раді­ус Місяця змен­шив­ся при­бли­зно на 50 метрів. Причина про­ста з фізи­чної точки зору — охолодження.

Коли вну­трі­шні шари небе­сно­го тіла посту­по­во втра­ча­ють тепло, вони сти­ска­ю­ться. Кора при цьому не може змен­шу­ва­ти­ся рів­но­мір­но — вона трі­ска­є­ться, зги­на­є­ться і фор­мує хара­ктер­ні усту­пи та хребти.

Нові розломи в місячних «морях»

Раніше поді­бні лопа­стні усту­пи зна­хо­ди­ли пере­ва­жно у сві­тлих висо­ко­гір­них райо­нах. Тепер дослі­дни­ки вияви­ли понад тися­чу нових стру­ктур у тем­них базаль­то­вих рів­ни­нах — так зва­них міся­чних морях, зокре­ма й у райо­ні Моря Спокою, де виса­джу­вав­ся «Аполлон-11».

Загалом ката­лог поді­бних об’єктів тепер налі­чує понад 2 600 стру­ктур. Середній вік неве­ли­ких хреб­тів оці­ню­є­ться при­бли­зно у 124 міль­йо­ни років, а усту­пів — близь­ко 105 міль­йо­нів років. У гео­ло­гі­чно­му мас­шта­бі це досить «моло­ді» утворення.

Важливо, що ці стру­кту­ри часто фізи­чно пов’язані між собою, осо­бли­во в зонах пере­хо­ду між високогір’ями та моря­ми. Це свід­чить про єди­ний гло­баль­ний меха­нізм — посту­по­ве сти­сне­н­ня Місяця.

Чому це важливо для майбутніх місій

Місяць не про­сто збе­рі­гає сліди дав­ньої актив­но­сті — він зали­ша­є­ться дина­мі­чним. Якщо про­цес сти­ска­н­ня три­ває, то ймо­вір­ність міся­це­тру­сів у май­бу­тньо­му збе­рі­га­є­ться. Для авто­ма­ти­чних апа­ра­тів це пита­н­ня ста­біль­но­сті ґрун­ту. Для піло­то­ва­них місій — пита­н­ня безпеки.

Майбутні про­гра­ми дослі­дже­н­ня Місяця мають вра­хо­ву­ва­ти осо­бли­во­сті його суча­сної текто­ні­ки. Розуміння того, де роз­та­шо­ва­ні моло­ді роз­ло­ми та які регіо­ни потен­цій­но актив­ні, допо­мо­же пра­виль­но оби­ра­ти місця посад­ки й роз­мі­ще­н­ня обладнання.

Місяць як жива лабораторія

Нові дані дозво­ля­ють краще зро­зу­мі­ти вну­трі­шню будо­ву супу­тни­ка, його тепло­ву ево­лю­цію та сей­смі­чну істо­рію. Місяць стає не «мер­твим каме­нем», а своє­рі­дною лабо­ра­то­рі­єю, де можна спо­сте­рі­га­ти повіль­ні, але реаль­ні пла­не­тар­ні процеси.

Фактично ми бачи­мо, як неве­ли­ке небе­сне тіло про­дов­жує змі­ню­ва­ти­ся навіть через мільяр­ди років після свого фор­му­ва­н­ня. І це нага­дує: гео­ло­гі­чна актив­ність — не при­ві­лей лише вели­ких планет.

Місяць не без­ди­хан­ний і не ста­ти­чний. Він повіль­но сти­ска­є­ться через охо­ло­дже­н­ня надр, а його кора реа­гує фор­му­ва­н­ням нових роз­ло­мів і хреб­тів. Для науки це озна­чає глиб­ше розу­мі­н­ня ево­лю­ції небе­сних тіл. Для май­бу­тніх екс­пе­ди­цій — необ­хі­дність вра­хо­ву­ва­ти, що під нога­ми астро­нав­тів може бути не така вже й «спо­кій­на» поверхня.

Місяць про­дов­жує змі­ню­ва­ти­ся. І це робить його ще цікавішим.