Чому від музики мурашки по шкірі: вчені пояснили роль генетики

Ви коли-небудь лови­ли той момент, коли від улю­бле­ної пісні по спині про­хо­дить хвиля, ніби тіло реа­гує швид­ше, ніж розум? Це не пое­ти­чна мета­фо­ра — це реаль­на ней­ро­фі­зіо­ло­гі­чна реа­кція, яку нази­ва­ють «есте­ти­чни­ми мура­шка­ми». І тепер у науки з’явилося поясне­н­ня, чому одних людей музи­ка букваль­но «проби­рає», а інші слу­ха­ють її спокійно.

Нове вели­ке дослі­дже­н­ня пока­за­ло: части­на цієї різни­ці закла­де­на в нашій ДНК.

Мурашки — це не романтика, а біологія

Команда під керів­ни­цтвом Джакомо Біґнарді з Інституту пси­хо­лін­гві­сти­ки Макса Планка про­ана­лі­зу­ва­ла дані понад 15 000 мешкан­ців Нідерландів. У дослі­дни­ків був доступ до гене­ти­чної інфор­ма­ції уча­сни­ків, а також до даних про їхні реа­кції на музи­ку, пое­зію та візу­аль­не мисте­цтво. Йшлося саме про піко­ві емо­цій­ні момен­ти — ті, що супро­во­джу­ю­ться трем­ті­н­ням, «гуся­чою шкі­рою» або вну­трі­шнім підйомом.

Результат виявив­ся неспо­ді­ва­но чітким: при­бли­зно 30% від­мін­но­стей у схиль­но­сті до таких пере­жи­вань пов’язані з родин­ни­ми факто­ра­ми — тобто спад­ко­ві­стю та спіль­ним сере­до­ви­щем. Причому зна­чна части­на цього впли­ву при­па­дає саме на поши­ре­ні гене­ти­чні варі­а­ції. Простими сло­ва­ми: емо­цій­на чутли­вість до мисте­цтва час­тко­во успадковується.

Чому музика «б’є» сильніше за слова

Цікаво, що части­на гене­ти­чних ефе­ктів вияви­ла­ся спіль­ною для різних видів мисте­цтва — музи­ки, пое­зії та живо­пи­су. Вони пов’язані з під­ви­ще­ною емо­цій­ною сприйня­тли­ві­стю та інте­ре­сом до куль­тур­но­го досві­ду зага­лом. Але є нюанс.

Деякі біо­ло­гі­чні меха­ні­зми для музи­ки не збі­га­ю­ться з меха­ні­зма­ми для візу­аль­но­го мисте­цтва чи літе­ра­ту­ри. Тобто реа­кція на сим­фо­нію може фор­му­ва­ти­ся іна­кше, ніж реа­кція на кар­ти­ну або вірш. Це озна­чає, що «музи­чні мура­шки» мають свою спе­ци­фі­чну ней­рон­ну архітектуру.

Раніше ней­ро­на­у­ко­ві дослі­дже­н­ня пока­зу­ва­ли: під час таких піків акти­ву­ю­ться ті самі систе­ми вина­го­ро­ди, що реа­гу­ють на їжу, соці­аль­ну близь­кість або інші ево­лю­цій­но зна­чу­щі сти­му­ли. Мозок букваль­но спри­ймає куль­мі­на­цію музи­чно­го твору як щось біо­ло­гі­чно важливе.

І тепер стає зро­зумі­ло: якщо ця систе­ма у когось гене­ти­чно більш чутли­ва — мура­шки вини­ка­ють часті­ше й інтенсивніше.

ДНК — це не вирок

Попри гучні цифри, дослі­дни­ки під­кре­слю­ють: гене­ти­ка — лише части­на істо­рії. На фор­му­ва­н­ня реа­кції впливають:

1. Середовище, у якому люди­на зростала.
2. Культурний досвід і музи­чна «натре­но­ва­ність».
3. Особисті спо­га­ди та асоціації.

Мозок — пла­сти­чний. І навіть якщо ви не від­чу­ва­ли мура­шок у під­лі­тко­во­му віці, це не озна­чає, що їх не буде ніко­ли. Емоційна чутли­вість змі­ню­є­ться з досвідом.

Чому це важливо

Це дослі­дже­н­ня додає новий шар до розу­мі­н­ня того, як пра­цює есте­ти­чний досвід. Мистецтво — це не про­сто куль­тур­ний кон­структ і не лише «смак». Воно зачі­пає фун­да­мен­таль­ні систе­ми мозку. Те, що для одних є про­сто гар­ною мело­ді­єю, для інших стає фізи­чною хви­лею через усе тіло. І час­тко­во це — спра­ва генів.

Але оста­то­чна кар­ти­на скла­дні­ша: ДНК задає чутли­вість, досвід фор­мує три­ге­ри, а куль­ту­ра ство­рює зміст. Саме в цій вза­є­мо­дії і наро­джу­є­ться той момент, коли мура­шки про­бі­га­ють шкі­рою — і ми розу­мі­є­мо, що перед нами щось біль­ше, ніж про­сто звук.