Куренівська трагедія — це одна з наймасштабніших техногенних катастроф радянської епохи, яка відбулася у Києві 13 березня 1961 року. Наслідком прориву дамби стало затоплення району Куренівка сотнями тисяч тонн рідкого ґрунту, що спричинило загибель сотень людей і знищення великої частини інфраструктури. Проте тривалий час влада СРСР замовчувала масштаби трагедії.
Передумови катастрофи
У 1950-х роках у Києві постала необхідність утилізації великої кількості будівельних відходів та промислового ґрунту. Вибір пав на метод намиву відрогів Бабиного Яру — великого природного урочища, яке у 1941–1943 роках стало місцем масових розстрілів нацистами. Гідромеханічний метод дозволяв здешевити процес і водночас підготувати територію під майбутню забудову або парк відпочинку.
Проєкт затвердили у березні 1950 року, його виконували радянські трести “Проєктгідромеханізація” (РСФРР) та “Укргідромеханізація” (УРСР). Проте при його реалізації були допущені значні прорахунки. Система водовідведення перебувала в аварійному стані, а накопичений шар рідкої маси сягнув 30 метрів у висоту.
Трагедія 13 березня 1961 року
О 9:15 ранку дамба не витримала навантаження. Внаслідок прориву понад 600 тисяч м³ пульпи хлинули на Куренівку зі швидкістю до 5 м/с. Хвиля висотою 9–14 метрів затопила вулиці, заводи та житлові квартали. Найбільше постраждали території трамвайного депо, стадіону “Спартак”, житлові будинки між сучасними вулицями Кирилівською та Новоконстянтинівською. Сотні людей загинули миттєво або отримали смертельні травми.
За офіційними даними, трагедія зруйнувала 13 адміністративних будівель, 68 багатоквартирних будинків, зробила непридатними для життя 163 приватні садиби та понад 298 квартир. Влада визнала загибель 145 осіб, але історики припускають, що жертв могло бути понад 1,5 тисячі.
Причини трагедії
Основною причиною катастрофи стали конструктивні помилки у проєкті дамби, а також нехтування правилами безпеки під час робіт. Величезний обсяг намитої маси накопичувався без належного дренажу, а земляна гребля не відповідала нормам міцності.
Деякі дослідники також висувають версію, що затоплення могло бути політично мотивованим. Радянська влада намагалася стерти пам’ять про масові розстріли в Бабиному Яру, адже більшість жертв були євреями, а в 1948 році в СРСР почалася антисемітська кампанія.
Наслідки трагедії
Після катастрофи шестеро осіб, відповідальних за будівництво, отримали тюремні терміни, проте документи про справу згодом знищили. Радянська преса не висвітлювала трагедію належним чином, а збережені фото й документи довгий час були засекречені.
У 1995 році біля Подільського трамвайного депо встановили пам’ятник загиблим електротранспортникам. У народі ходить легенда, що жертви Бабиного Яру “помстилися” за неповагу до їхньої пам’яті.
Куренівська катастрофа — приклад того, як нехтування безпекою та політичні амбіції можуть призвести до масштабної трагедії. Ця подія не лише змінила вигляд Києва, а й стала однією з найстрашніших техногенних аварій ХХ століття. Попри роки замовчування, правда про трагедію поступово відкривається, нагадуючи про важливість дотримання норм безпеки та збереження історичної пам’яті.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
