Як люди виживали в оточених містах без їжі, води та каналізації

Міські мури в істо­рії часто зда­ю­ться сим­во­лом без­пе­ки. Але будь-яка довга обло­га швид­ко пока­зу­ва­ла: голов­на про­бле­ма не в тара­нах і ката­пуль­тах, а в тому, скіль­ки днів місто може про­жи­ти без нор­маль­ної води, їжі, опа­ле­н­ня та санітарії.

Щойно ворог пере­кри­вав доро­ги й дже­ре­ла поста­ча­н­ня, вели­ке місто почи­на­ло повіль­но дегра­ду­ва­ти до базо­вих потреб орга­ні­зму. Через кіль­ка міся­ців обло­ги гроші втра­ча­ли сенс, влада слаб­ша­ла, а вижи­ва­н­ня зале­жа­ло від досту­пу до коло­дя­зя, зали­шків зерна та зда­тно­сті стри­ма­ти епідемії.

Історія ото­че­них міст — це не лише істо­рія штур­мів. Це істо­рія голо­ду, хво­роб, імпро­ві­зо­ва­ної їжі та бороть­би за воду.

Як міста поступово руйнувалися зсередини

У біль­шо­сті дов­гих облог меха­ні­ка була дуже схо­жою неза­ле­жно від епохи. Спочатку місто жило запа­са­ми та наді­єю, що допо­мо­га при­йде швид­ко. Потім влада пере­хо­ди­ла до жорс­тко­го кон­тро­лю ресур­сів: з’являлися пайки, кон­фі­ска­ції скла­дів, кар­тки на їжу та чор­ний ринок.

Але голов­ний пере­лом наста­вав пізні­ше — коли закін­чу­ва­ла­ся нор­маль­на їжа. Тоді люди почи­на­ли вико­ри­сто­ву­ва­ти все, що хоча б час­тко­во місти­ло кало­рії або білок: шкіру, клей, кіс­тки, траву, тва­рин, яких у мир­ний час навіть не спри­йма­ли як їжу. В ото­че­но­му місті дуже швид­ко змі­ню­ва­ла­ся ієрар­хія цін­но­стей. Спочатку дорож­чав хліб. Потім сіль, мило, дрова та будь-яке пали­во. Після цього най­цін­ні­шим ресур­сом ста­ва­ла вода.

Чому вода часто була важливішою за їжу

Без їжі люди­на може про­жи­ти тижні. Без води — лише кіль­ка днів. Саме тому під час облог голов­ною ціллю часто були не скла­ди із зер­ном, а коло­дя­зі, цистер­ни та акведуки.

Під час обло­ги іта­лій­ської Тортони у XII сто­літ­ті вій­ська імпе­ра­то­ра Фрідріха Барбаросси, за хро­ні­ка­ми того часу, забру­дни­ли єдине дже­ре­ло води біля фор­те­ці. Навіть якщо літо­пи­сці пере­біль­шу­ва­ли мас­шта­би, сама логі­ка обло­ги була типо­вою: зла­ма­ти водо­по­ста­ча­н­ня іноді було ефе­ктив­ні­ше, ніж штур­му­ва­ти стіни.

Деякі міста готу­ва­ли­ся до цього зазда­ле­гідь. Фортеця Масада в Юдейській пусте­лі мала вели­че­зні резер­ву­а­ри для збору дощо­вої води, висі­че­ні прямо в скелі. А Константинополь ство­рив одну з най­скла­дні­ших систем водо­за­без­пе­че­н­ня свого часу — сотні кіло­ме­трів акве­ду­ків і гігант­ські під­зем­ні цистер­ни. Саме вода часто визна­ча­ла, чи витри­має місто міся­ці обло­ги, чи капі­ту­лює за кіль­ка тижнів.

Як голод змінював раціон людей

Під час затя­жних облог майже будь-яке місто про­хо­ди­ло схо­жий шлях хар­чо­во­го роз­па­ду. Спочатку зни­ка­ли свіжі про­ду­кти. Потім м’ясо. Після цього почи­на­ли вико­ри­сто­ву­ва­ти суро­га­ти — сумі­ші з висі­вок, соло­ми, подрі­бне­них бобів або зали­шків зерна.

У бага­тьох випад­ках люди пере­хо­ди­ли до того, що в мир­ний час не вва­жа­ло­ся їжею вза­га­лі. Під час обло­ги Єрусалима у 70 році нашої ери, за опи­са­ми Йосипа Флавія, люди жува­ли шкіру, реме­ні та старе взу­т­тя. Частково це мало сенс фізіо­ло­гі­чно: три­ва­ле варі­н­ня шкіри та клею дава­ло желе­по­ді­бну масу з кола­ге­ном і міні­маль­ною кіль­кі­стю пожив­них речо­вин. Під час обло­ги Парижа 1870 року містя­ни масо­во пере­йшли на кони­ну, а потім — на собак, котів і щурів. У місті навіть сфор­му­вав­ся окре­мий ринок вило­ву щурів. Заможні пари­жа­ни хар­чу­ва­ли­ся екзо­ти­чні­ше: один із відо­мих ресто­ра­нів пода­вав м’ясо тва­рин із місько­го зоо­пар­ку, вклю­чно зі слонами.

Чому каналізація ставала питанням виживання

Облога руй­ну­ва­ла не лише систе­му поста­ча­н­ня їжі. Вона лама­ла всю міську інфра­стру­кту­ру. Коли пере­ста­ва­ла нор­маль­но пра­цю­ва­ти кана­лі­за­ція, місто швид­ко нако­пи­чу­ва­ло нечи­сто­ти, смі­т­тя та зара­же­ну воду. А це ство­рю­ва­ло іде­аль­ні умови для епі­де­мій. Саме тому в бага­тьох істо­ри­чних обло­гах сані­та­рія ста­ва­ла не менш важли­вою, ніж продовольство.

Особливо пока­зо­вою була бло­ка­да Ленінграда. Місто пере­жи­ло 872 дні майже без нор­маль­но­го опа­ле­н­ня, ста­біль­ної води та доста­тньо­го хар­чу­ва­н­ня. При цьому влада й мешкан­ці постій­но боро­ли­ся з ризи­ком масо­вих інфе­кцій. Для міста з насе­ле­н­ням у сотні тисяч людей це було кри­ти­чно: мас­шта­бна епі­де­мія могла вбити не менше людей, ніж голод.

Як люди знаходили їжу там, де її не мало бути

Під час вели­ких облог люди постій­но шука­ли нові дже­ре­ла кало­рій і віта­мі­нів. У бло­ка­дно­му Ленінграді в їжу йшли:

— сто­ляр­ний клей;
— шкі­ря­ні реме­ні;
— суро­га­тний хліб із домі­шка­ми;
— дрі­бна риба колю­шка;
— хвой­ні настої проти цинги.

У лікар­нях і на заво­дах навіть виро­бля­ли гідро­лі­зні дрі­жджі з дерев­ної целю­ло­зи. Деревину роз­ще­плю­ва­ли хімі­чним спосо­бом, отри­му­ва­ли цукри й виро­щу­ва­ли біл­ко­ву масу для супів та хліба.

Такі про­ду­кти були дуже дале­ки­ми від нор­маль­но­го хар­чу­ва­н­ня, але вони дава­ли орга­ні­зму хоча б міні­мум енер­гії. Навіть трава, хвоя або кіс­тко­вий клей у пев­них умо­вах могли букваль­но про­дов­жи­ти життя ще на кіль­ка днів або тижнів.

Чому облоги майже завжди закінчувалися гуманітарною катастрофою

Навіть якщо місто зре­штою вижи­ва­ло, наслід­ки обло­ги зали­ша­ли­ся на роки. Голод, інфе­кції, холод і пси­хо­ло­гі­чне висна­же­н­ня змі­ню­ва­ли насе­ле­н­ня наба­га­то силь­ні­ше, ніж самі штур­ми. У бага­тьох випад­ках най­біль­ше людей поми­ра­ло не під час боїв, а саме від хво­роб і виснаження.

Історія ото­че­них міст пока­зує про­сту річ: циві­лі­за­ція три­ма­є­ться на інфра­стру­кту­рі зна­чно біль­ше, ніж зда­є­ться в мир­ний час. Вода, кана­лі­за­ція, поста­ча­н­ня їжі та тепло вияв­ля­ю­ться важли­ві­ши­ми за мури й гар­ма­ти наба­га­то швид­ше, ніж люди гото­ві це усвідомити.