Премія, заснована шведським винахідником і філантропом Альфредом Нобелем у 1895 році, мала бути не просто грошовою винагородою за наукові чи гуманістичні досягнення. Її задум — увічнити вклад у прогрес людства, і надати вченим, письменникам, політикам та лікарям глобальну трибуну. Проте в усьому цьому блиску є одна темна пляма: правило, яке забороняє вручення премії посмертно.
Чому правило існує
Офіційне пояснення таке: премія має надати переможцю не лише визнання, а й можливість виступати, поширювати свої ідеї та впливати на світ. Мертвий лауреат не зможе ані подякувати, ані продовжити свою справу. До того ж, з практичної точки зору, вручення премії померлій людині ускладнює організацію церемонії, розподіл грошової винагороди, а також медійний ефект, якого чекає Фонд Нобеля.
Правило остаточно закріпили у 1974 році: премію не можна присудити посмертно, якщо кандидат помер до офіційного оголошення. Якщо ж смерть настає після оголошення — нагорода залишається чинною.
Відомі випадки, коли не встигли
Світ науки знає чимало імен, які були на порозі визнання, та не дожили до моменту вручення:
- Ральф Штайнман, імунолог, помер за три дні до оголошення премії з медицини у 2011 році. Комітет не знав про його смерть, тому рішення залишили в силі.
- Розалінд Франклін, чиї рентгеноструктурні дослідження були ключовими для відкриття ДНК, не отримала премію, яку 1962 року дали Вотсону, Кріку й Вілкінсу.
- Джоселін Белл Барнелл, хоча вона жива, але її випадок вартий згадки: відкриття пульсарів приписали її керівнику, а не їй — і якби вона померла, то назавжди залишилася б поза лаврами.
Хто був би гідним лауреатом, якби не смерть
- Махатма Ганді, миротворець світового масштабу, ніколи не отримав Нобелівську премію миру, попри кілька номінацій. Його смерть у 1948 році зробила це неможливим.
- Алан Тюрінг, батько комп’ютерних наук, був занадто недооціненим у свої часи. Навіть якщо б його кандидатуру подали пізніше, правило посмертного неприсудження зробило б це марним.
- Генрі Московіц, співзасновник ООН, який помер задовго до того, як його роль була оцінена по заслузі.
З іншого боку: чи було б це справедливо?
Ухвалення змін до правил потребує консенсусу та ризикує викликати шквал непорозумінь. Адже кому тоді вручати премію? Родині? Організації? Чи є сенс у визнанні, якщо воно не може стати рушієм подальших змін? Саме цими міркуваннями керується Нобелівський комітет.
Альтернативи, які вже існують
Деякі премії на кшталт Пулітцерівської чи Тьюринговської можуть вручатися посмертно. Також є ініціативи, що вшановують вклад померлих через меморіальні лекції, стипендії або присвоєння імен інституціям.
Нобелівська премія — це більше, ніж гроші й медаль. Це вплив, трибуна, відповідальність. Тому її вручення живим — не просто формальність, а частина філософії. Але щоразу, коли світ втрачає ще одного достойного кандидата до оголошення лауреатів, ми замислюємось: чи не час змінити правила гри?
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
