Чи можливо, що десятки впливових нацистських злочинців уникнули правосуддя й знайшли безпечний прихисток в Аргентині? Після завершення Другої світової війни світ охопила серія припущень, здогадок і теорій змови щодо ймовірної втечі вищих офіцерів Третього рейху до Південної Америки. Одним із центрів таких чуток стала саме Аргентина. Однак у 1992 році в цій історії з’явився переломний момент: уряд країни офіційно розсекретив документи, що стосувались нацистів, які могли перебувати на території держави.
Розсекречення: що відбулося у 1992 році
3 лютого 1992 року набув чинності президентський декрет №232/1992, який скасовував будь-які обмеження на доступ до документів, пов’язаних із присутністю нацистських злочинців в Аргентині. Вперше за десятиліття громадськість, дослідники та історики змогли ознайомитись з архівними матеріалами, які раніше зберігалися в таємниці «з міркувань державної безпеки».
Відповідно до закону 15.930/61, усі відповідні архіви мали бути передані до Архіву Генеральної нації (Archivo General de la Nación, AGN), що стало важливим кроком у розкритті фактів, які довгий час залишалися лише здогадками або сюжетами голлівудських трилерів.
Джерела: хто збирав інформацію про нацистів
Більшість документів — результат діяльності таких державних структур, як:
- Дирекція іноземних справ Федеральної поліції Аргентини
- Секретаріат державної розвідки (SIDE)
- Національна жандармерія
Ці органи проводили оперативну роботу з 1950-х до 1980-х років. Уся ця діяльність зосереджувалась на виявленні та моніторингу можливого перебування осіб, пов’язаних з нацистським режимом, на території країни.
Зміст архіву: за ким саме слідкували
Архів, що надійшов до AGN, складається з понад 1850 документів, згрупованих у 7 основних досьє. Серед прізвищ, що викликають найбільше обурення й жах, — Адольф Айхман, Йозеф Менгеле, Вальтер Кутчман, Клаус Барбі, Еріх Прібке та інші. Деякі матеріали містять прямі свідчення, фото, записи спостережень та службові звіти. У документах також зафіксовано сліди діяльності цих осіб у Буенос-Айресі, Кордові, Парагваї та навіть Бразилії.
Розвінчування чи підтвердження міфу?
Дані архівів справді підтверджують, що Аргентина стала притулком для частини нацистських злочинців. Найгучніший приклад — захоплення Адольфа Айхмана у 1960 році ізраїльською розвідкою «Моссад». Проте інші особи, як-от Менгеле, уникли правосуддя й померли у вигнанні. Архівні матеріали не завжди містять незаперечні докази, але вказують на систематичне прикриття та ігнорування на найвищих рівнях влади.
Чому саме Аргентина?
Після війни Аргентина під керівництвом президента Хуана Домінго Перона мала добрі дипломатичні зв’язки з країнами Осі. Країна офіційно залишалася нейтральною більшу частину конфлікту, а після 1945 року запропонувала притулок тисячам європейських емігрантів — як жертвам, так і злочинцям. Крім того, налагоджені «щурячі стежки» через Італію та Ватикан дозволяли втекти багатьом воєнним злочинцям із Європи.
Аргентинські архіви не лише проливають світло на сумну сторінку історії, але й доводять: те, що довго вважалося лише теорією змови, часто має під собою реальне підґрунтя. Міф про втечу нацистів до Південної Америки виявляється не зовсім міфом. Завдяки відкриттю архівів ми отримали унікальну можливість переосмислити минуле — з фактами, а не припущеннями.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
